У нас на роботі є жінка, яка регулярно виливає всім свою непросту долю. З кожним разом історії все дивовижніше і яскравіше. Вчора вилила чергову порцію. Я й радий не чути, але їдальня на всіх одна, а в навушниках за столом сидіти не можу.

Цього разу була історія про те, як чоловік порахував вартість іграшок, купленій дитині. Сидячи за сусіднім столом, уже пошкодував, що вибрав борщ та овочеве рагу з м’ясом (їх швидко з’їсти не вийде).

Загалом, як ви зрозуміли, чоловік жінки рахував вартість іграшок. І в цій історії все чудово. І чоловік поганий, і нещасна мати «з останніх сил», що тягне на собі весь будинок, розриваючись між роботою та миттям посуду.

Допінг, у вигляді співчуття жінок колег та засудження дій її чоловіка від місцевих мачо, отримано, можна йти працювати далі. Я так не можу, мені треба розібратися.

Знайшов цього «чоловіка» у Фейсбуці. Так і так пишу, що, мовляв, коментуй, давай. Не томитиму, він відповів, не відразу, але відповів. У виходу з їхнього двору є газетний кіоск. У ньому, окрім друку, продається багато всякої всячини. Тут тобі й ручки-олівці, і кульки-хлопавки, а головне іграшки.

Всі бачили одноразові машинки, лялечки та інші дрібниці. Моя дружина пару разів купила дитині таку іграшку, так я їй просто дав її понюхати, а від іграшки жахливою хімією пре настільки, що вона сама викинула у сміття і жодного разу більше такого не купувала.

А ось чоловік цієї «страждалиці» не зміг їй пояснити, що не можна таке купувати. Ну звичайно, хочеш, щоб дитина щось зробила, адже куди простіше пообіцяти купити дрібничку, ніж поговорити з дитиною і роз’яснити обов’язки та необхідність.

Ось таким чином, вона близько 200 днів на рік щодня купувала в цьому кіоску всяку нісенітницю, щоб дитину в садок відвести, щоб у поліклініку сходити, та, нарешті, просто тому, що повз кіоск йшли.

Кожна іграшка щонайменше 50-120 гривень. І тривало це майже 7-8 років. Все у цінах 2000-х. У перерахунку на нинішні гроші на рік виходило не менше тисячі доларів на іграшкове сміття з газетного кіоску.

Не на речі, не на ліки чи їжу, навіть не на іграшки, які вже, бувши дорослим, вередять спогади безтурботного дитинства, а на одноразове сміття. Ось, виявляється, які покупки пригадав чоловік цієї жінки, виносячи на смітник старий диван. У ніші якого скупчилась неабияка частка цього забутого іграшкового мотлоху.

Ну, я не був би таким скрупульозним, якби не дав хід цієї історії. Виклав всі коментарі її чоловіка, в наш корпоративний чатик, де в розділі вільного спілкування вже йшлося обговорення теми «Чоловік порахував вартість іграшок, куплених дитині». Робота фірми встала. П’ятниця короткий день. Зараз глянув ранок понеділка, а вони все ще пишуть.

КІНЕЦЬ.