У нас із чоловіком є дача. Ми збудували її давно самі без допомоги батьків. На ділянці город, садок, лазня. Коли син був маленьким, на дачі з ним влітку жили мої батьки, стежили за дитиною, доглядали город. Моя мати хімік, в минулому науковий співробітник. Одне слово експериментатор. Хоч город і великий, але врожай невеликий.

Мама висаджувала (і нас змушувала) по 10 сортів картоплі, сортів по 20 огірків та помідорів. Все було записано, схеми посадки, всі сорти, зірвати просто так нічого не можна було. Вічні питання, «який сорт», «з якої грядки», «а ти зважила, скільки ти зібрала з того куща?».

Звичайно, сорти до нашого клімату могли і не підходити, доглядати вона не дуже вміла, читала суперечливі статті і на мої запитання чому вона робить так, а не інакше відповідала багатозначно: «Люди пишуть…». Мене та чоловіка завжди все це злило, але ми терпіли, все-таки з дитиною сидять усе літо, і якийсь урожай.

Я завжди з мамою радилася, приходила у гості (і її запрошувала), на свята намагалася подарувати гарні дорогі подарунки. Вона завжди раділа, ось тільки коли я питала, чому вона не носить кофту, що я подарувала або не вішає фіранки в кімнату (до речі, поки їй вони сподобалися, я тричі їздила їх міняла в магазин), вона жартувала, що немає часу, ще не знайшла багет, кофту носити нікуди.

Ще вона як допомогe дуже часто пропонувала мені полагодити якісь мої речі або вивести пляму. Річ зникала безвісти. Спочатку я чекала, коли вона поверне її сама, потім вона говорила, що вона вже почала її зашивати або виводити пляму, а потім я взагалі забувала, купувала нові і коли згадувала, то відповідь, як правило, була однакова: «Та я ж тобі віддала давно. Шукай, може ти куди заклала».

Обмовлюся, мама не страждає на жодні розумові розлади, але тепер я в цьому не впевнена. Отже, минулого року, пізно восени я вирішила перед консервацією вдома переглянути всі кути на предмет пошуку дірок та ходів мишей. Миші просто дістали, і я не розуміла, звідки лізуть і де, що знаходять, тому що я стежу, щоб нічого їстівного не залишалося.

Пролазила скрізь і дійшла до маминої кімнати. Відсунула ліжко і обімліла. Під ліжком стояло безліч коробок, де були й старі подушки (у яких взимку миші чудово жили), мої вовняні сукні та кофти. Всі погризені і не зашиті, шкаралупа яєчна для розкислення ґрунту теж вct погризено і розсипано кілограм 10.

Ще якісь ганчірочки, баночки, у тому числі й немиті з-під меду та варення, шкірка від апельсинів (мішок) та багато чого ще. Чоловік був розгублений, бурчав, що тещу треба перевіряти перед поїздкою на дачу, що в нас не смітник. До речі, в одній із коробок виявилися дорогі фіранки, так і не повішені в квартирі та зіпсовані мишами.

Мене прорвало, я плакала, від образи, від неповаги до нас взагалі з боку мами. Чоловік ледь мене заспокоїв. Ми все викинули, потім виявилося, що треба викидати ще й крісло, тому що в ньому взагалі мишачий гуртожиток і на завершення я вирішила викинути і мамине ліжко, а їй купити нове.

Коли ми приїхали додому, я вже охолола і вирішила поки що маму не турбувати і нічого їй не сказала, бо вона поїде на дачу з інспекцією за будь-якої погоди. Настав березень цього року. Ми зібралися вперше на дачу, і мама просила приїхати та забрати її особисті речі. Коробок вона назбирала штук 20.

Чоловік почав грузитись і бурчав, чому такі коробки важкі. І тут я вирішила перевірити, що у коробках. Попросила маму відкрити, мама в жодну, мовляв, це її особисте. Я насідала, вона стала ці коробки мало не тілом прикривати. Я знайшла ножиці і стала розрізати мотузки та скотч. Я там побачила знову старі рвані залишки речей, ганчірки, пластикові контейнери миті і немити, пакети паперові та пластикові, якісь скручені мотузочки, висушений хліб запліснявілий (покласти на компост) та величезну кількість старих круп з міллю та жучками.

Все я стримуватися вже не могла. Я кричала, щоб більше на дачі її ноги не було, що вона, як жінка, себе дискредитувала, що вона не поважає нас, коли тягне всю гидоту до нас у будинок. Сказала, що ледве її терплю через її поведінку, що чоловікові моєму вона теж набридла, зі своїми записками та городами, що вона нічого не вміє і не знає, що я викинула всі її заначки на дачі та ліжко і спати їй ніде, і що більше з нею спілкуватися та бачити на дачі не хочу ніколи. У мами навернулися сльози, вона сказала, що всі речі ще можна використати і пішла на кухню.

На жаль, чоловік усе це чув та бачив. Завантажуватися ми не стали і на дачу не поїхали. Всю решту дня чоловік був якийсь задумливий, а потім зібрав невелику сумку, сказав: «Я не знав, що ти така жорстока», — і пішов. Минуло вже два тижні, а він не повертається і не дзвонить.

Мої дзвінки скидає. Невже через тещу він піде взагалі після 29 років шлюбу? Яка йому взагалі справа до моїх з мамою стосунків? Він же знає, що по-доброму з нею не можна, вона все одно притягне цю гидоту на собі, частинами. Дзвонити та вибачатися перед мамою я теж не хочу. Такого зверхнього ставлення і брехні я від неї не чекала.

КІНЕЦЬ.