Кілька днів тому моя мама лежала у ліkарні з отруєнням. Я часто ходила до неї, сиділа поруч, і ми балакали про всяке. Поруч із мамою лежала старенька років приблизно 90.

Вона була така «сухенька», маленька, майже губилася в кількох шарах ліkарняних покривал. Якось до неї прийшов її дід, такий самий старий, зморшкуватий дідусь.

Дід дістав з авоськи (яка на вигляд багато чого пережила) простеньку їжу для дружини.

Там були подрібнені до стану пюре яблуко та банан, а також курячий бульйон із дрібними шматочками курки в ньому, щоб дружині не доводилося жувати та зручно було їсти.

Вони майже не розмовляли один з одним, але я впевнена, у їхній тиші була ціла жвава розмова.

Ось я дивилася на їхнє трепетне ставлення один до одного і думала, чому в наш час молоді люди, повні сил і енергії, не можуть так само поводитися?!

Хіба це «некомфортно» прожити свої роки з людиною, яка з тобою від низів до вершини?! Ось я, наприклад, не бачу нічого цікавого чи крутого у випадкових зв’язках чи розпусному способі життя…

Такі пари, як наш дідусь зі своєю дружиною – приклади того почуття, вірніше того стану, що називається гарним словом – любов’ю.

КІНЕЦЬ.