Привів син її знайомитись зі мною. Сидить вся напружена. Уся на нер вах. Я, щоб якось розрядити обстановку, похвалила її сукню. Вона подивилася на мене скоса, ніби шукаючи каверзу в моїх словах, а потім стала уважно розглядати сукню, намагаючись зрозуміти, що з нею не так…

Коли син наважився все ж таки одружитися з нею, я запитав у нього: “Що вам подарувати?”. Порадившись із дружиною, він сказав: “Диван”. Тоді я попросила сфотографувати місце, куди вони збираються поставити диван.

І прикинути розмір (довжину) дивану. Щоб вибрати такий подарунок, що впишеться в інтер’єр. Син пообіцяв сфотографувати та вислати на телефон.

Але це чомусь зробила його дружина. Причому скинула фотографії усієї квартири. Навіть ванною. Я нічого не зрозуміла та зателефонувала уточнити.

– Ми ще не одружені, а вам уже треба скрізь свій ніс засунути! Перевірити як у мене в квартирі з чистотою і порядком?!

– Злилася невістка. Я, закликавши на допомогу весь свій терпець, спокійно пояснила їй, навіщо і яке фото мені потрібне.

– Вибачте. – Видавила крізь зуби вона та вислала потрібну фотку. Зрозумівши, що нормальних стосунkів у мене з невісткою не вийде, я намагалася якнайменше контактувати з нею.

Але повністю уникнути спілкування не вдавалося. Якось вони запросили мене у гості. Щоб не їхати з порожніми руками, я вирішила спекти улюблений пиріг сина.

Приходжу з гостинцем, а невістка як побачила гостинець, так одразу встала дибки: – Ви своїм подарунком хочете вказати, що я ніяка куховарка?! …

І ось такі викидони при кожному контакті. Набридло. Незабаром у неї День Народження. Я вже обрала та придбала їй подарунок – місячний курс лікування у nсихолога. Хай ліkар у неї з голови тарганів витравить…

КІНЕЦЬ.