— Михайло Петрович був хорошою людиною, – скорботно говорила Марія, яка овдовіла півроку тому. – Так боялася на старості років залишитися на самоті, але, мабуть, доля така. Хоч і тричі заміжня була.

— Ти в нас дама приваблива і запросто зможеш знайти собі ще кавалера, – заспокоював її син.

— Такого ж я не знайду, а інші мені не потрібні, – зітхала Марія. – Ми прожили разом сім років, а тепер ось тільки автомобіль Михайлика залишився у спадок і на пам’ять.

— Теж не поганий варіант, – казала їй невістка. – Дуже потрібна річ, і в будь-який момент можна поїхати, куди потрібно.

— Куди мені може бути потрібно в сімдесят років? – махала рукою Марія. – І взагалі, у мене тут гарна ідея з’явилася щодо машини.

— Яка саме? – пожвавилася Марина, очікуючи від свекрухи пропозицію віддати їм транспорт.

— Прав я не маю, та й вік уже не той, щоб вчитися водінню, – почала здалеку Марія. – Кирило часто брав автомобіль для своїх справ, та й мене возив у лікарню чи на ринок.

— Ну так, свого транспорту поки що немає, але він був би вельми доречним, – підводила розмову в потрібний напрямок Марина.

— І я так думаю, тому пропоную вам купити в мене авто, – продовжувала Марія.

— У сенсі, купити? – розгубилася невістка.

— У прямому сенсі, – ніби нічого не розуміла свекруха. – Кирило вже знає цю машину, мені вона не потрібна, а вам знадобиться. Будете у своїх справах кататися і мене в міру потреби кудись возити.

— А скільки ти за нього хочеш? – поцікавився явно розгублений Кирило.

— Не стану ж я з власних дітей шкуру дерти, – міркувала Марія. – Пропоную показати машину знаючій людині, вона оцінить її вартість, потім і поговоримо.

— У принципі, мати нам нічого не винна і нас ніхто не примушує купувати тачку проти своєї волі, – говорив потім Кирило дружині.

— Ага, тільки мене вражає логіка твоєї матері: увесь цей час ти возив її на своєму бензині, змінив мастило і фільтри, – перераховувала Марина. – Хочу нагадати, що зривався за її найменшим бажанням і не особливо звертав увагу на наші плани.

— Але це ж моя мама, – розгублено нагадував Кирило.

— Ага, і зараз вона готується продати тобі машину покійного чоловіка, хоча могла б просто віддати її своєму єдиному синові, – обурювалася Марина. – Ми не так давно одружилися, грошей вільних немає, вона ж прекрасно це знає.

— Що ти від мене хочеш? – сердився Кирило. – Ми ж обговорювали, що було б непогано мати свій транспорт, ну ось, тепер з’явилася така можливість.

Марина на свекруху образилася і вирішила не втручатися в ситуацію. Але Марія явно була зацікавлена в продажі, бо кілька разів синові нагадувала про необхідність показати транспорт фахівцеві. Коли Кирило знайшов підходящу людину, мати виявила бажання разом із ним поїхати на діагностику.

— Звичайно ж, я вам у всьому довіряю, але мені просто самій цікаво, що скаже людина, – говорила вона. – Машина не нова, пробіг великий, але вона точно не може коштувати копійки.

— Якщо ти зважився на купівлю, давай купимо в чужих людей, візьмемо кредит, позичимо або ще назбираємо грошей, – просила Марина. – Просто мені інтуїція підказує, що добром ця справа точно не закінчиться, і ми ще сьорбнемо неприємностей із цією покупкою.

— Ти так говориш тільки тому, що ситуація стосується моєї матері, – ображався чоловік. – Невже й справді думаєш, що вона з нас здере шалені гроші.

Обраний майстер оцінив автомобіль у двісті тисяч, що здалося Кирилу завищеною ціною, а Марії явно заниженою.

— Швидше за все, ти попередньо з ним домовився, щоб ціну збити, – була незадоволена Марія дорогою від консультанта. – Звичайно, сам би на таке не пішов, а ось твоя дружина могла підбити. Бачила я, як вона незадоволено гримаси корчила, явно розраховуючи безкоштовно машинку отримати.

— Марина тут ні до чого, – намагався стримуватися Кирило. – Не подобається тобі оцінка мого фахівця, шукай іншого оцінювача або покупців, готових купити цю розвалюху за мільйон.

— Гаразд тобі, не станемо ж ми через такі дурниці сваритися, – намагалася здати назад Марія. – В ідеалі, звісно, можна було б поставити ціну й вище, але по-родинному нехай уже буде так.

— Тільки в нас зараз немає таких грошей, – чесно говорив Кирило. – Ти ж не поспішаєш, тому пропоную оформити на мене папери, зараз забрати третину суми, а протягом року ми віддамо решту.

— Е, ні, мені такий варіант не підходить, – одразу зреагувала Марія. – Ремонт хочу зробити у квартирі, у санаторій потрібно з’їздити, щоб здоров’я поправити. Якщо грошей немає, візьми кредит або нехай рідня Марини допоможе. Я і так вам поступаюся машиною явно за хорошою ціною, нижчою за ринкову.

Кирило змовчав, навіть дружині нічого не став розповідати. Він останнім часом узагалі став мовчазним і замкнутим. Спочатку загорівся купівлею цієї машини, тепер уже просто йшов до кінця заради принципу. У тестя з тещею чоловік не став гроші просити, кредит оформив під великий відсоток. Щоправда, в процесі оформлення знову з дружиною посварилися, бо не могла вона прийняти цю ситуацію і не розуміла наполегливості чоловіка щодо саме цієї машини. Зрештою потрібну суму було зібрано, угоду оформлено і задоволена Марія відбула відпочивати в санаторій із діловим виглядом.

— Зустрінь мене завтра з потягу, – командним тоном говорила вона Кирилу перед поверненням додому. – У мене важка валіза.

— Я в цей час буду на роботі, тож виклич таксі, – чесно говорив Кирило.

— У мого сина є своя машина, а я маю чужим людям гроші платити? – напирала Марія.

— Ти вважаєш, є різниця кому платити? – спокійно цікавився Кирило.

— Зараз не зрозуміла ходу твоїх думок, – починала нервувати пенсіонерка. – З якої радості я маю тобі платити: ти мій син, це машина мого колишнього чоловіка.

— Від родинних зв’язків я не відмовляюся, – парирував Кирило. – Але автівку ти мені продала за ринковою ціною і гроші всі до останньої копійки забрала. Якщо розраховуєш, що після цього я буду за першим свистком усе кидати і до тебе в будь-яку точку міста мчати, то серйозно помиляєшся.

— Ось, значить, як ти заговорив, – кричала жінка. – А я завжди підозрювала, що дружина тебе з пантелику збиває. Треба ж, яке нахабство з рідною матір’ю так розмовляти і просити гроші за транспортні послуги.

— Якби ти віддала цю машину, продала за символічну ціну або хоча б не вимагала одразу всю суму, ми могли б цю тему обговорювати, – упевнено говорив Кирило. – Але в нашому випадку обговорювати нічого. Не подобається таксі, користуйся міським транспортом.

— Маячня, і я нічого не хочу слухати, – перейшла на підвищений тон Марія. – Завтра мій поїзд прибуває о третій годині після полудня. Забереш мене на пероні з валізою, а потім ми вдома обговоримо, хто і що кому винен.

Марія не сумнівалася, що в призначений час Кирило стоятиме на пероні й обов’язково доставить її з валізою додому. Вона навіть придумала виховні слова, плануючи покартати його за поклоніння і сліпий послух перед дружиною, оскільки не сумнівалася в її причетності до історії. Не вперше син характер показував, і завжди відходив швидко, але цього разу щось пішло не за планом.

— Відвезіть мене за цією адресою і допоможіть донести валізу, – говорила Марія таксисту, в авто якого сідала на вокзалі. – Мене мали зустріти, але щось пішло не так.

— Без проблем занесу всі ваші речі до дверей, але за додаткову плату, – уточнив таксист.

— Грабіж! – намагалася бунтувати Марія. – Це займе кілька хвилин, і явно ви приховаєте від керівництва додатковий дохід.

— Усе в цьому житті має свою ціну, – парирував зухвалий водій. – Не подобається, я висаджую вас біля будинку, а далі самі.

Марії довелося доплачувати за допомогу, а одразу після того, як таксист пішов, вона кинулася дзвонити синові.

— Що за хамство? – несамовито кричала вона в слухавку.

— Я ще вчора попередив, що не зможу приїхати, – відбивався Кирило. – Ти ж чудово впоралася сама. А якщо буде потрібно кудись підвезти, тільки в мій вільний час, щось не влаштовує – поїдь на таксі.

Марія образилася і навіть розплакалася від гіркоти. Коли сама з сина й невістки кожну копійку видавлювала й у борги вганяла, це здавалося чесно. А коли прилетів бумеранг, чомусь стало прикро. Але тепер вона точно розуміла, що син не змінить своєї поведінки. Він пішов на принцип і в цьому, можливо, навіть була винна не невістка.

КІНЕЦЬ.