У мого чоловіка є молодший брат Сергій. Вони завжди були дуже дружні. Але все змінилося з того часу, як їхні батьки трагічно пішли з життя. Розбилися в автокатастрофі. Вони заповідали квартиру двом синам 50/50.

Андрій, мій чоловік, запропонував продати квартиру та поділити гроші. Але Сергію такий варіант не сподобався. Він вирішив, що якщо у нас вже є трикімнатна квартира, то навіщо нам ще.

Нехай батьківська квартира дістанеться повністю йому. Адже він неодружений. Йому ще сім’ю будувати, наречену кудись привести треба, а в нас вже сім’я, діти, квартира, собака. Одним словом, все влаштовано.

Брати перестали розмовляти, і кожен найняв собі адвоката. Хоча у Сергія і шансів немає жодних. Адже є заповіт. Проти закону не попреш. Я не раз розмовляла із чоловіком. Адже мир у сім’ї важливіший за квадратні метри. Вмовляла його відмовитися від своєї частки.

– Ну, справді, Андрійку, хіба це варте того? Ти вже втратив батьків. Невже хочеш ще й брата?

– Ти не розумієш, Настуся, він сам почав. То була воля батьків. Ми повинні її виконати. А він хоче переграти все на свою користь.

– Але ж у нас дійсно є квартира. Поступися ти йому. Зате ви залишитеся братами. Давай я приготую вечерю. Запросимо Сергія, все обговоримо.

– Нема чого з ним обговорювати! Я не відступлюся від волі наших батьків, на яку йому начхати.

Мої зусилля ні до чого не призвели. Так тривали місяці. Брати, як і раніше, не контактували, наче чужі люди. Паперова тяганина затягувалася. Від спільних знайомих я дізналася, що у Сергія з’явилася дівчина, і вони разом збираються святкувати Новий Рік.

На 8 березня до мене дійшли чутки, що він хоче зробити їй пропозицію. А наприкінці березня я дізналася, що вона чекає дитину. Тут я не витримала. І вирішила хитрощами звести братів разом для розмови.

Подзвонила Сергію та попросила його про зустріч. Сказала, що нехай вони з Андрієм і не спілкуються, але я все одно вважаю його членом сім’ї та хочу познайомитися з його обраницею.

Домовилися зустрітися у ресторані. Чоловіку заявила, що у нас нещодавно минула річниця, про яку ми обоє не згадали. Тепер він просто зобов’язаний зводити мене на вечерю.

В обумовлений день ми з ним зайшли до закладу, і я одразу побачила Сергія. Він сидів сам. Я помахала. Чоловік змінився в обличчі. Він зрозумів, що за трюк я влаштувала, і спробував розвернутися і піти додому. Але я вмовила його заради мене не влаштовувати скандалів. Ми підійшли.

– Що це все означає? Що за жарти? – розлютився Сергій.

– Так, це я влаштувала. Зараз ми сядемо та поговоримо, як дорослі люди. Настав час порушити вже багатомісячні мовчання, – я присіла і потягла чоловіка за рукав, запрошуючи до мене приєднатися, – а де наречена?

– Яка ще наречена? – не зрозумів Андрій.

– Вона трохи затримується на роботі, але незабаром підійде, – проігнорував попереднє питання Сергій.

– Уяви собі, – повернулася я до чоловіка, – твій брат незабаром одружиться.

– Так навіщо ти мене сюди затягла! Щоб розповісти про його одруження. Ну звичайно, молодій сім’ї потрібне житло! – Чоловік майже кричав.

– Ні, нехай молодята живуть на вулиці, а у вас зате поповниться і без того кругленький рахунок у банку, – відповів Сергій.

– А ти наші гроші не рахуй! – На нас вже почали обертатися люди.

– Вітаю, – біля столика з’явилася дівчина з округлим животом, – я Надія.

Сергій одразу ж схопився, взявши її за руку, і акуратно присунув їй стілець.

– Я в цьому цирку не беру участі! – різко промовив Андрій, підвівся і попрямував до виходу. Мені нічого не залишалося, як попросити вибачення і піти за чоловіком. Знову провал.

Тієї ночі я довго не могла заснути. Крутилась та прокручувала сцену у ресторані. О першій ночі телефон засигналив. Надійшло повідомлення від Сергія. Він написав, що від хвилювання у Наді відкрилася кровотеча і її відвезли до лікарні. Він зараз там. З нею.

В неї загроза, тому її залишили на збереження.

З моїх очей бризнули сльози. Я схопила подушку і почала бити чоловіка, обзиваючи його впертим бараном. Він спросоння взагалі не зрозумів, що відбувається. Я прокричала тільки, щоб він одягався і йшов заводити машину, нам треба до лікарні. Дорогою не промовила жодного слова. Він розпитував, кого госпіталізували. Кричав, намагався витягти з мене хоч звук. Але зрештою заспокоївся і замовк.

Знайшовши потрібне відділення, ми побачили в коридорі Сергія. Очі в нього були червоні, під ними залягли темні кола. Він був у тому ж одязі, що й увечері. Чоловік дивився то на мене, то на нього, намагаючись щось сказати. Але слова ніби застрягли у горлі.

– Слухай, Андрій, – почав Сергій, – забирай собі всю квартиру. Мені вона не потрібна. Я тільки хочу, щоб моя дитина та Надійка вижили. Більше мене нічого не цікавить. Андрій продовжив мовчати. Він підійшов до молодшого брата і раптово обійняв його.

– Ні, брате. Квартира твоя. Тому що, коли твою наречену випишуть, ти приведеш її туди. Потім ми погуляємо на розкішному весіллі. Надя народить. І у вашого малюка буде своє житло.

Я знову заплакала. Але цього разу від радості. Більше брати ніколи не

КІНЕЦЬ.