У мого чоловіка Ігоря є рідна сестра Ольга, яка років десять тому переїхала за кордон, там вийшла заміж та зовсім забула про своїх рідних. З матір’ю вона не спілкувалася, здоров’ям її не цікавилася і взагалі ніяк не проявляла себе
У мого чоловіка Ігоря є рідна сестра Ольга, яка років десять тому переїхала за кордон, там вийшла заміж та зовсім забула про своїх рідних. З матір’ю вона не спілкувалася, здоров’ям її не цікавилася і взагалі ніяк не проявляла себе.
Коли моя свекруха Ніна Іванівна дуже захворіла, ми з Ігорем забрали її до себе. У нас були дуже добрі стосунки. Жінка завжди мене підтримувала, ставилася як до рідної дочки. Навіть коли ми з чоловіком лаялися, вона завжди займала мій бік і намагалася помирити нас.
Останні пів року Ніна Іванівна стала дуже погана. Вона практично не вставала і майже весь час проводила в ліжку. Мені навіть довелося піти з роботи, щоб її доглядати.
Але, на жаль, вік та хвороба взяли своє, і місяць тому Ніни Іванівни не стало. Ми з Ігорем важко переживали цю втрату і ніяк не могли прийти до тями після того, що сталося. Рідна дочка на похорон не приїхала, пояснивши це тим, що в неї серйозна робота і покинути її вона не може. Ігор був дуже злий на сестру і телефоном в пориві гніву наговорив багато гидот.
Мене теж дуже дивував той факт, чому Ольга так вчинила стосовно своєї матері, яка зі шкіри геть лізла, щоб підняти на ноги своїх дітей. Але в жодному разі змінити вже нічого не можна було, тим більше Оля ясно дала зрозуміти, що їй це не потрібно.
Пройшов приблизно місяць з похорону моєї свекрухи. Ми з чоловіком потихеньку почали приходити до тями та повертатися до колишнього життя, коли пізно ввечері почули, як хтось наполегливо стукає у двері.
То була Ольга. Побачити її ми ніяк не очікували.
– Що ти тут робиш? – здивовано спитав у неї Ігор.
– Що за дурне запитання?! – обурилася Ольга.
– Я приїхала додому, а в мене запитують, що я тут роблю.
– Тебе не було багато років. Ти навіть не приїхала на похорон матері, а тут, чи бачите, з’явилася, – грубо відповів Ігор.
– Говори одразу, що тобі потрібно?!
– Я приїхала, щоб вирішити питання зі спадщиною, – незворушно промовила Ольга.
Я, так само як і чоловік, втратила дар мови. Невже в неї вистачає нахабства, щоб говорити про те, чого вона аж ніяк не заслужила.
– Про яку спадщину ти говориш?! – не витримав мій чоловік.
– Як це про яку?! – здивувалася Ольга. – А як же мамина квартира? Ми повинні поділити її навпіл.
Ольга ще не знала, що незадовго до своєї смерті Ніна Іванівна оформила дарчу на Ігоря.
– Ти до цієї квартири не маєш жодного відношення, – відповів Ігор. – За законом вона моя.
Ольга змінилася в особі.
– Не може такого бути!
– Не вірила вона.
– Як таке можливо?! Чому мама так вчинила?
– Може, тому, що ти багато років не згадувала про власну матір? – пояснив Ігор. – Чи може тому, що зовсім не цікавилася і ніяк не дбала про неї?
– І що? – різко відповіла Оля.
– Що це змінює? Я не вірю, що мама так могла вчинити! Ти все брешеш! Ви зі своєю дружиною навмисне все це підлаштували, щоб мені нічого не дісталося!
– Як тобі не соромно?!
– Не витримала я і влізла в розмову.
– Ніна Іванівна була для мене як друга мама. А ось ти за весь цей час їй навіть жодного разу не зателефонувала.
– Моя дружина, між іншим, заради мами навіть з роботи пішла, – підтримав мене чоловік.
– А ти навіть на похорон не спромоглася приїхати.
– Ну які ж ви молодці, прямий приклад для наслідування! – крикнула Оля.
– Тільки ось вчинили ви зовсім не по совісті.
– Совість? Ти знаєш таке слово? – обурено промовив Ігор.
– Я цього так не залишу, – різко промовила Ольга.
– Я найму хорошого адвоката і доведу, що вся ця дарча – повна нісенітниця.
– Роби, що хочеш, – зітхнув Ігор і зачинив двері перед носом сестри.
Я думала, що тепер Ольга справді почне намагатися відсудити у нас квартиру, але вона поїхала назад до своєї Італії та вже не поверталася. Більше ми її не бачили.
КІНЕЦЬ.