У мого чоловіка і його матері велика чотирьох кімнатна квартира в старовинному будинку в історичному центральному районі Києва. З його мамою живе ще її старша сестра, обидві вони давно вдовиці.

Мене Данило теж привів у цей дім з видом на театр Франка. Квартира належить йому і матері в рівних частках. Спочатку я пишалася, що потрапила, в таку родину, в таку оселю, де все дихає історією і старовиною, де збережені українські традиції і культура. Але в цій сім’ї виявилися і такі дивацтва, що я навіть тепер не знаю.

Наприклад, мій чоловік і його мама не дозволяють мені користуватися одразу купленою річчю. Навіть якщо річ купувалася натомість зламаної чи порваної, як мінімум місяць вона має пробути в будинку і її ніхто не чіпає. Просто стоїть чи лежить запакована.

Так недавно було з новим великим телевізором в нашу з Данилом кімнату. І мені це дико.

Коли я запитала, навіщо так робити, він відповідав: “Річ має звикнути до будинку і їй ніщо не повинно заважати”. Найважче мені дається таке очікування перш ніж користуватися новими кухонними девайсами. Я сучасна людина, працюю в політиці, а тут такі правила.

Ще всі в цьому будинку мусять лягати спати рівно о 9-й вечора. Не важливо, скільки тобі років, вихідні це чи робочі дні. При цьому в будинку має панувати тиша і повністю погашене світло.

А я ж «сова», часто працюю вночі, тобто працювала, а тепер змушена відмовитися від своїх звичок і слухати чи дивитися в телефоні щось до часу ночі, бо мені ж не спиться.

Ще одна дивина – суворий облік води з крана. Свекруха і її сестра дуже переймаються про збереження водного ресурсу на землі. У кухні висить таблиця, у якій кожен з сім’ї чи гість зазначає, скільки води налив у склянку, скільки води пішло на приготування їжі, скільки на миття посуду.

А недавно свекруха вирішила поставити лічильники на кожен кран у квартирі. І наступного дня викликала майстра зі встановлення лічильників. Отак і живемо. Та це ще не все.

Якось ми зі свекрухою зайшли до її коморки поруч з квартирою, Регіна Олександрівна попросила мене допомогти їй там прибрати і навести лад – вона це щовесни робить.

Коли ми зайшли до цієї кімнатки, вона більше нагадала мені склад магазину. Згорнуті килими, упаковані сервізи, набори постільної, рушники. Словом все, що потрібно для нормального щоденного життя. Але нащо його зберігати?

Регіна Олександрівна дуже пишається зібраними речами і весь час, поки ми прибирали, ними хвалилася. Я навіть не знаю, як на це все реагувати, чесно.

Данила я люблю, він на 12 років за мене старший. Але я все частіше думаю про те, що коли у нам народяться діти, вони будуть виховуватися і рости ось у таких дивних порядках. чи це нормально? Що ви думаєте про все це? Мені цікаві будь-які ваші думки!

Джерело