Мамі не подобається мій хлопець, бо він із бідної родини. Мені 21 рік, навчаюсь в інституті, вже рік зустрічаюся з одногрупником.

Спочатку просто дружили, він мені допомагав робити проекти, а я його підгодовувала домашньою їжею (Міша іногородній).

Зараз вже так звикли одне до одного, що практично не розлучаємось, а нещодавно він зробив мені пропозицію. Так, у нього немає квартири, машини та впливових батьків, але я вірю, що він у житті всього доб’ється.

Вирішили, що поки що вчимося, виб’ємо спільну кімнату в гуртожитку, а якщо не дадуть, то житимемо у моїх батьків (благо квартира велика), а потім влаштуємося на роботу і житимемо самостійно.

Ось тільки моїй мамі не подобається така ідея. Вона чомусь вважає Мішу тягарем для нашої родини, хоча він уже зараз підробляє і деякі гроші заробляє.

Він ніколи не просив нічого у моїх батьків і не брав грошей у мене. Просто мамі завжди хотілося для мене забезпеченого нареченого, з яким я ні чого не потребуватиму.

Але мене злить такий підхід. Вибираєш серцем, а не гаманцем. Ось уже не думала, що мама така меркантильна жінка.
З Мішою ми розуміємо одне одного з півслова.

Я не боюся жити з ним у гуртожитку та харчуватися дошираком.

Ось тільки як переконати тепер маму, яка свого часу натерпілася з недарма батьком і тепер усіх чоловіків вважає альфонсами та пристосуванцями. Іти з нею на прямий конфлікт я не можу, вона платить за навчання, і мене практично повністю забезпечує.

Що мені робити?

Чекати, поки ми з Мишком встанемо на ноги, і вже тоді одружуватися? Або розписатися, але тоді це 100% сварка з мамою, і Мишка вона ніколи в сім’ю не прийме.

КІНЕЦЬ.