З дитинства двояке почуття було в Олени, коли до них у гості приїжджав мамин двоюрідний брат Петро.

З одного боку було чудово. Дядько Петр з тіткою Ольгою завжди були веселі і в будинку відразу запанувала атмосфера свята.

Мама до приїзду брата Петра метушилася, готувала всяку смакоту і Оленка крутилася біля мами та дядька Петра, слухаючи їхні розмови, відкривши рота.

За столом бабуся зазвичай виказувала щоразу,

– Ось Петрик в нас молодець, ну просто приклад для всіх! Зовсім не те що деякі!

Говорячи ці слова бабуся переможно дивилася на всіх, хто сидів за столом, і погляд її ніби говорив – ось який племінник у мене, справжнісінький представник нашого роду!

При цих звеличеннях дядько Петро зазвичай обводив поглядом усіх за столом і скромно посміхався.

Тато Олени теж усміхався, але Олена дивувалася – чому у тата жовна починали ходити на вилицях?

Адже зазвичай так буває, коли тато дуже сердиться. Тато Оленки працював майстром на заводі і розмовляти за столом у присутності дядька Петра чомусь соромився. Або не хотів.

Натомість дядько Петро дуже цікаво, розповідав, зазвичай про те, що в їхній родині відбувається.

– Квартирку я тут нову прикупив, двохʼярусну. Діана поки що з нами живе, але скоро до столиці поїде, в університет вступатиме.

Ми свою стару квартиру продали, Діані у столиці студію купимо спочатку.

А ще за кордон ми з Ольгою їздили відпочивати. Путівки звичайно дорогі, але ми можемо собі дозволити.

Бабуся захоплювалася:

– Як же в тебе в житті, Петре, гладко все виходить! А як там сестричка моя старша улюблена Вікторія Федорівна поживає? Чого не приїхала?

– Тітко Ганно, вона чудово поживає, – дядько Петро і тітка Ольга переглядалися при цьому і радісно всім посміхалися. – Мама зараз в елітному пансіонаті за містом здоров’я своє поправляє, там природа шикарна, харчування, умови приголомшливі!

Почувши це бабуся губи підібгала – ех, пощастило як сестрі, що в неї такий син прекрасний Петрик!

– Хабарник, – шепотів після відходу гостей тато на кухні. – І як гарно про життя своє розповідає, як гладко в нього все, та хіба може звичайна людина заробити стільки?

– Не нервуй, Микольцю, ну Петро такий, любить перед людьми покрасуватися, – намагалася заспокоїти мама тата.

– Ну як не нервуй, Рито! Адже я своїми руками, на заводі все життя, і немає таких багатств! А він хто він? Менеджер, та ну його, це хто такий? Що він зробив? Один завод взагалі став після його управління, а він пурх – і вже на іншому заводі! А в столиці відкрив фірмочки підставні! Мати свою в будинок для літніх людей відправив, а перед нами розписав, що вона в елітному пансіонаті. А теща, твоя мати, його нам у приклад ставить.

– Вгамуйся, Микольцю, ну хочеш – розкажи все мамі!

– Та не повірить вона мені, та й шкода мені свою тещу розчаровувати, – розвів руками той.

– А шкода – мовчи, – мама розвернулася, побачила Оленку. – А ти що тут стоїш підслуховуєш?

– Я просто так, я повз ішла, – Оленка прошмигнула в бабусину кімнату.

Бабуся чомусь сиділа і витирала мокрі очі хусткою.

– Бабусю, ти чого, плачеш? – здивувалася Оленка. – Ти що слаба?

Ганна Федорівна витерла очі насухо і посміхнулася онучці.

– Ні, Оленко, не слаба. Просто якийсь настрій вік вже. буває таке.

Потім раптом дядько Петро зник, довго не приїжджав. Діана вступила в університет, вийшла заміж за якогось іноземця й поїхала.

Мати Петра Вікторія Федорівна так і прижилася в тому пансіонаті.

А якось вона подзвонила своїй сестрі Ганні і все розповіла! Що, аніж жити з таким бездушним, байдужим сином та його черствою дружиною, вона краще доживатиме віку в цьому пансіонаті!

А син не шкодує грошей, аби мати не заважала…

Світ Ганни Федорівни зруйнувався, красива картинка життя племінника розсипалася в порох.

– Може запропонувати тещиній сестрі погостювати у нас? – якось сказав Микола дружині і впіймав вдячний погляд Рити,

– Микольцю, я сама хотіла тебе попросити, але думала ти не захочеш…

Так у їхньому будинку з’явилася Вікторія Федорівна.

Ганна Федорівна була дуже вдячна зятю за те, що її сестра тепер поряд із нею.

– Миколо, нам треба обговорити одне питання, я думаю, що це буде вірне рішення, – Вікторія Федорівна якось раптом підійшла до зятя своєї сестри і вигляд у неї був дуже рішучий.

– Це стосується мого сина Петра.

Микола скривився, Петра він не любив і чути про нього не хотів. Але вигляд у Вікторії Федорівни був таємничий.

– Миколо, у мене є дещо…

З цими словами Вікторія Федорівна полізла в свою валізу, дістала якийсь згорток і простягнула Миколі.

Чоловік здивовано розгорнув його і остовпів від побаченого.

– Тут деякі особисті заощадження і сімейні коштовності, – посміхаючись сказала Вікторія Федорівна. – Заощадження невеликі, але вистачить, щоб додати, і купити квартиру побільше… А коштовностей не так і багато. Тобі, Миколо, чоловічий перстень ось, від прадіда нашого, а Риті – кулон із секретом. І для Оленки сережки, я чула, що вона давно про них мріяла…

Микола зніяковів, хотів відмовитись, але Вікторія Федорівна його переконала, що це сімейні цінності, і вони в родині й залишаться.

І просила Петру про це не казати, для нього це дрібниці, він і не такими грошима крутить…

Дядько Петро з тіткою Ольгою поставилися байдуже до того, що Вікторія Федорівна у сестри так довго гостювала.

Головне, що їх це не торкнулося, мама така вибаглива, з нею разом важко поруч бути.

І взагалі, Петро Миколайович був іншим стурбований – останнім часом везіння його залишило.

Ним перестали захоплюватися, а справи, які він провертав легко і з хорошим доходом, пропливали тепер повз.

Дочка Діана віддалилася, вони з чоловіком жили тепер за кордоном і не дуже прагнули побачити старіючих батьків.

Петро Миколайович ніяк не міг зрозуміти, в чому справа, чому все розвалюється.

А в невеликій, але затишній квартирці, де для всіх тепер вистачало місце, жили Микола, Маргарита, Оленка та дві старенькі – Ганна Федорівна та Вікторія Федорівна.

Микола останнім часом був приємно вражений – на роботі його несподівано оцінили і навіть підвищили.

Та й удома теща і її сестра ще тепліше, майже по-материнськи до нього почали ставитися. А про Петра рідко згадували, якось ні до чого було про нього згадувати…

Петру й невтямки було, що втратив він найголовніше – щиру материнську любов, віру материнську… Ту, що подвоює сили, що у важкі моменти від бід оберігає!

Грошей у Петра Миколайовича було неміряно. А почувався він тепер бідним. І в чому річ – ніяк не може зрозуміти…