– Андрію, треба продати батьківську квартиру, яку отримали у спадщину. Кому вона потрібна в цій забутій Богом місцині? Чого їй там пустувати? А так хоч грошики отримаємо! – Галина давно вже пропонувала братові продати чотирикімнатну квартиру в старезному будинку, в якій кожен із трьох спадкоємців мав свою частку.

– Галю, нерухомість їсти-пити не просить. А життя – річ непередбачувана. Хто знає, як усе зрештою повернеться. А в тебе, Миколи і мене в разі чого буде можливість хоч десь жити.

– Як це не просить їсти й пити? Хіба ми не платимо регулярно комунальні послуги за ці чудові «апартаменти» з видом на цвинтар? Тебе послухати, то треба дочекатися пенсії, щоб хоч щось отримати у спадок. А я зараз хочу жити! – сестра зробила фірмовий вираз обличчя, який зʼявлявся в неї на обличчі щоразу, коли вона вкотре вважала себе найрозумнішою.

Галя працювала бухгалтеркою. Її чоловік був простим робітником. Вона вважала, що зробила величезну ласку чоловікові, що вийшла за нього заміж. Її свекруха вважала інакше і дуже хотіла, щоб Федір кинув цю жіночку, яка «любить погульбанити і вештається з подружками по кафе, а, може, робить і щось гірше».

Життя Галини було наповнене сварками зі свекрухою та спробами змусити чоловіка здобути вищу освіту, знайти крутішу роботу і стати, нарешті, гідним її.

Чоловік сприймав усі її потуги як звичайні жіночі примхи, нікуди рости не збирався, планував все життя працювати слюсарем і помалу гульбанив на вихідних. Якби він знав, що паралельно дружина і справді приглядає собі перспективнішого кандидата замість нього, то давно б і сам з нею розлучився.

Але він думав, що його мати просто ревнує до Галі, наговорює на неї. Федір вважав себе дуже цінним призом, йому б і на думку не спало, що, перебуваючи поруч із ним, можна бажати когось ще.

Він не надто вже мав почуття до дружини, але та його веселила і робила життя не таким сумним…

…Щодо Андрія, то той вважав себе найуспішнішим із трьох спадкоємців. Він працював у податковій і непогано рухався кар’єрними сходами. Дуже пишався тим, що йому вдалося домогтися переведення у столицю. Він жив у службовій квартирі з дружиною Іриною та двома дітьми – десятирічним Дмитром та п’ятирічною Ганнусею.

Зарплата у нього була не гумова. Шикувати не шикували. Дружина періодично сварилася до нього за брак грошей, навіть намагалася відкрити власну невелику справу з пошиття жіночого одягу. Але зрештою все прогоріло, тож тепер вона заспокоїлася, і переконалася, що треба слухатися чоловіка й вибирати синицю в руках, а не журавля в небі.

Андрій знав, що старші брат і сестра поки що не мають дітей. Час летить швидко. І він сподівався, що у майбутньому батьківська квартира дістанеться його нащадкам. Звичайно, цих планів він не озвучував ані братові, ані сестрі, але замислювався про те, що колись може отримати це житло для своїх дітей.

Тим більше, що він мав ще двох синів від коханки, з якою він жив практично стільки ж, скільки і з дружиною. Колись він вибирав між Іриною й Настею, і зрештою вирішив не обирати, а просто на одній одружуватися офіційно, а з іншою жити. Оскільки Ірина завагітніла першою, то питання вибору її як офіційної дружини вирішилося саме собою.

Ірина про коханку здогадувалася, але вдавала, що їхня родина з Андрієм у повному порядку. Діватися їй не було куди. Сама вона приїхала з села, і своєї нерухомості вона не мала. Цей момент Андрій теж вважав плюсом. Якщо дружині нікуди особливо рипатися, то можна дозволити собі тільки вдавати, що ти вірний сімʼянин.

– Миколо, привіт, це Галя. Я поговорила з Андрієм, але він так і не хоче продавати свою частку. Хоч ти стань на мій бік, – брат був у черговому відрядженні, так що вона ледь до нього додзвонилася.

– Галю, ти ж знаєш, у мене з грошима все гаразд. Тож ви самі там якось вирішуйте питання з квартирою, а я підтримаю будь-яке ваше рішення.

– Миколо, ось ти вічно не хочеш брати участь у сімейних справах. Ти ж знаєш, що я хочу розлучитися з Федором і почати нове життя. Мені просто потрібні ці гроші, щоб купити хоча б кімнатку. Чоловіки зараз пішли такі, що не розбіжаться брати до себе в квартиру тридцятип’ятирічну наречену. А йти в нікуди мені зовсім не хочеться. А у мого Федька власна квартира – це єдина гідність.

– Знаю, Галю, знаю про твої плани. Але їх не підтримую. Переживаю, якщо підеш від Федька, то остаточно пустишся берега. Ти забула, як я відправляв тебе на процедури три роки тому? І це лише мала частина неприємностей, з яких мені доводилося тебе витягувати.

У Миколи, старшого брата, все було гаразд із грошима.

Він уже хотів було стати на бік Андрія і погодитися, що не треба продавати квартиру, що дісталася від батьків, в глушині. Але між ними відбулася розмова, після якої знову стало незрозуміло, як вчинити.

– Андрію, Галя хоче продати свою частку. У тебе ніби з грошима більш-менш все гаразд. Якщо ти хочеш залишити цю квартиру, то давай я подарую тобі свою частку, і ти віддаси гроші сестрі за її частку. Тоді житло повністю належатиме тобі. І всі будуть задоволені, – запропонував він молодшому братові.

– Миколо, ти за кого мене маєш? Галя за свою частку захоче повної вартості. Нехай ще так, коли виходу зовсім не буде, то куплю в неї задешево. А ти, якщо так вирішив, можеш мені подарувати свою частку, не відмовлюся. Ти ж у нас багатенький! – Андрій поглянув на брата так, ніби той винен у чомусь перед ним.

Між ними була різниця всього п’ять років, але Микола з дитинства відчував, що повинен опікуватися братом. Той постійно заздрив, планував якісь підступи, вирував від ревнощів до його успіхів.

Микола не уявляв, що з цим робити.

Андрій не любив і сестру Галю, яка була старша за нього на два роки. Але все-таки між ним і сестрою була своєрідна угода, в якій вони не сварилися один з одним надто сильно.

А ось Микола нервував і брата, і сестру. Різниця була в тому, що Галина розмовляла з ним зовні ласкаво, а Андрій не приховував своєї недоброзичливості…

…– Миколо, мені недовго залишилося. І ти повинен пообіцяти мені, що не розповіси ані Андрію, ані Галі ту таємницю, яку зараз від мене дізнаєшся. І зробиш усе, щоб зберегти в сім’ї мир після мого відходу, – він пам’ятав цю розмову з мамою.

Та була дуже слаба. І швидше була рада, що піде, бо рік тому не стало її улюбленого чоловіка, заради якого вона тільки й знаходила сили жити. Того підвело серце.

– Мамо, так, я обіцяю тобі! – хоча батьки майже не виховували їх, а віддали під опіку бабусі й дідуся, і просто надсилали гроші на їх утримання, але Микола ніколи не вважав матір поганою.

Він любив її і шкодував, незважаючи на те, що вона в ті рідкісні моменти, коли відвідувала дітей, набагато більше приділяла увагу його братові і сестрі. Зараз він відчував, що готовий взяти на себе будь-який вантаж, який вона покладе на нього.

– Миколо, розумієш… Ми з тобою не мати й син… – раптом сказала жінка.

Микола не розумів, що це таке відбувається.

– Ти мені не син, а… Брат… По-батькові. Ти народився від молодої коханки мого батька, і він виховував тебе під виглядом онука.

Моя мати, яку ти вважав бабусею, не дозволила йому визнавати тебе, ось мені й довелося тебе всиновити.

Ти знаєш, як я любила батька? Все була готова для нього зробити, – губи мами тремтіли.

Вона справді без пам’яті любила того, кого Микола до цього моменту вважав дідом. Після його відходу вона злягла.

– Мамо, але чому ти мені раніше не сказала? І де моя рідна мати? – спитав він.

Язик поки не повертався назвати її сестрою.

– Я ніколи не знала твою маму. Але пам’ятаю, що батько заплатив їй якусь суму, і вона погодилася від тебе відмовитися і більше ніколи не бачити, – відповіла вона.

Потім зітхнула і додала:

– Я б не почала тобі нічого розповідати, але я дуже хвилююся за моїх дітей, яких ти вважав своїм братом і сестрою. Ти ж знаєш, що Галя не дуже розумна і кидається назустріч будь-яким авантюрам. Щодо Андрія, то він дуже заздрісний і постійно з усіма змагається, це не доведе до добра. Звичайно, я сама винна, що не виховувала вас.

– Це через мене ти приїжджала до нас раз на рік? – Микола уперше розпитував маму, чому вона віддала їх бабусі й дідусеві, який в результаті виявився батьком.

– Ні що ти. Просто мій чоловік не любив дітей. І коли я намагалася забрати Галю та Андрія, він наговорив їм купу всього. Він сказав мені, що якщо вони залишаться, самі захочуть поїхати. А я не могла його покинути, я його любила. А ти мене любиш? – вона вперше запитала його про це.

– Завжди любив тебе, а зараз люблю ще сильніше, – чесно сказав Микола.

– Я знаю, я це відчуваю. А ось Галя вважає мене недолугою матірʼю, сама мені це сказала. А Андрій завжди вважав, що у всьому винен батько і все життя його не любив, а на мене просто ображається, хоч нічого не каже.

Якось безглуздо склалося життя. Навіть квартира у мене – з видом на цвинтар. Я просто шукала житло в центрі, а про те, що там ще є історичний цвинтар, дізналася потім. Але це символічно. Все життя рвалася виправити помилки в минулому, але не встигла на потяг сьогодення. Так ти подбаєш про своїх племінників? – знову спитала вона.

Від слова «племінники» він аж стрепенувся. Спочатку він навіть не зрозумів, про кого йдеться. Але кивнув і обійняв жінку, яку раніше вважав матір’ю. Він знав, що вона любила Галю та Андрія більше. Микола це прийняв ще в дитинстві.

…Доля цієї квартири обговорювалася ще кілька років. Микола так і не міг знайти рішення. Андрій продовжував оюдавати його зневагою. Галя так само намагалася виманити собі кращий шматок.

Миколі здавалося, що він намагається спілкуватися з людьми, які, в принципі, не розуміють людської мови. Вони говорили тими самими словами, але поміщали в знайому йому оболонку зовсім інший зміст – недоброзичливий, загарбницький…

Наприклад, він казав Андрію:

– Слухай, у нашій спільній квартирі дуже гульбанить сусід знизу. Я переживаю, що одного разу він не закриє газ, або ще щось. Одним словом, я страхуватиму квартиру.

Здавалося б, очевидним було те, що він переживає за житло. До того ж він сам і оплачував цю страховку. Але Андрій, як завжди, почув тільки загрозу своєму тендітному самолюбству. Приблизно так це звучало у його вухах:

«Я вирішив вкотре довести тобі, що кращий! На, отримай, недалекоглядний бідак. Я навіть не збирався радитися з таким недолугим».

Тому було зовсім не дивно, що Андрій у відповідь зло почервонів і сказав йому таку фразу:

– Дякую за подачку! У тебе все?

Приблизно такі самі розмови відбувалися з Галею. Тільки вона вишуканіше маскувала свою хамовитість. І у відповідь на те саме повідомлення сказала так:

– Ой, дякую, так, всяке буває, щоб ми без тебе робили. Ти вже й гроші заплатив? Ох ти ж моя розумничко!

Але Миколу брала жалість до неї. Він розумів, що вона так все життя і буде відваджувати від себе людей своїми дешевими прийомами.

Йому було шкода, що поряд з нею завжди будуть або байдужі люди, або негідники.

А в дитинстві ж вона була зовсім іншою, люблячою і життєрадісною. Коли в неї проникла ця іржа зарозумілості?

Одного разу Андрій подзвонив до Галі і сказав:

– Микола надіслав мені свого юриста. Він переписав свою частку на нас – половину на тебе і половину на мене. І сказав передати, що більше не зможе з нами спілкуватися. Ти його якось образила, чи що?

Андрій хоч і не любив братика, але таки покладав серйозні сподівання на те, що той допомагатиме завжди і колись навіть залишить його дітям спадщину. Багатих дядьків багато не буває.

– Так, і мені теж зателефонували. Нічого я йому не казала незвичайного! Він завжди був якийсь дивний. Може, покривдиться, та й знову припреться. Але я йому назад частку не віддам, – пирхнула Галя. Перед її носом уже миготіла халява, а про довгострокові перспективи підтримки з боку Миколи (вірніше, її відсутності) вона не могла думати.

– Може, й так, – зітхнув Андрій.

Він уже шкодував, що часом казав старшому братові неприємні слова. Потім шкодував, але зазвичай вже пізно було щось виправляти.

Ні Андрію, ні Галі не було шкода того, що вони втратили близьку людину…

…– Миколо Петровичу, я все зробив, як ви просили. До речі, ви дуже вчасно попросили допомогти зі страховкою. Сусід знизу таки влаштував проблеми з газом. Квартира зіпсована. Перекриття у будинку погані. Всіх довелося виселяти, – юрист давно допомагав вирішувати йому проблеми з людьми, якщо особисто спілкуватися не хотілося.

Микола ніколи не думав, що настане момент, коли такими людьми стануть ті, з ким він виріс. Але він просто втомився ходити замкненим колом підозр і хамства.

– Тобто Галина Петрівна та Андрій Петрович отримають компенсацію? – уточнив він для порядку, хоча і так зрозумів, що проблема вирішилася сама собою.

– Так звичайно. Я простежу за цим, – відповів той.

– Мамо, я виконав свою обіцянку, наскільки зміг. Подбав про моїх племінників. Найкраще, що я можу для них зробити, це більше не мелькати на їхньому горизонті. Нехай сподіваються тільки на себе, – ось що він сказав сестрі, дивлячись на її фотографію.

Він так і не зміг перестати називати її мамою, бо іншої у нього просто не було.

То ким він був для Галі та Андрія? Третім зайвим? Мабуть ні. Адже він їх підтримував якийсь час. Але в якийсь момент відчув, що вся подальша його допомога піде на шкоду. Тоді він приніс останню користь, самоусунувся.

Як сказала сестра?

«Я так рвалася виправити минуле, що запізнилася на потяг сьогодення?»

Він не повторить цієї помилки. Квартира з видом на цвинтар зіпсована після того, як він вирішив залишити Галину та Андрія у спокої. Тепер можна розпочати жити сьогоденням. Вчасно. Адже йому ще нема й сорока. Цікаво, хто він без піклування про них?

КІНЕЦЬ.