На сьогоднішній день я маю дуже добру зарплату, отримую 19 тисяч гривень, а в мого чоловіка, навіть говорити мені соромно – 8 тисяч гривень! – поділилася зі мною якось знайома Світлана. – І завжди було приблизно таке співвідношення, всі вісім років, скільки ми з Дмитром живемо у шлюбі.

Так навіть до нього, якщо чесно говорити. Так що я вже добре знала і тоді, що мій майбутній чоловік заробляє мало, знала за кого заміж виходила, що вже там говорити. Але, на той час, мене все влаштовувало. Я дуже вірила, що попереду нас чекає гарне майбутнє і ми з Дмитром зможемо багато чого досягти.

Світлана та її чоловік Дмитро живуть у двокімнатній квартирі, яку їм допомогли купити їх батьки, які склалися на початковий внесок, щоб в дітей було своє власне житло. Подружжя вже взяло кредит на залишок суми, за ці роки вже виплатили борг, встигли і дитину народити.

Їхній донечці зараз вже чотири роки, вона ходить в дитячий садочок, і в основному нею займається тато – вільного часу у нього набагато більше, ніж у матері і це зрозуміло.

– У мого чоловіка, щиро зізнаюся, дуже багато хороших рис характеру, він добра та чуйна людина, – розповідає Світлана. – Він спокійний, добрий, урівноважений, готує дуже смачно, старається, дочку любить, на майданчиках з нею гуляє, чого я дуже не люблю. Казки їй розповідає, якісь будиночки клеїть з нею з паперу та картону, навіть в ляльки грає, уявляєш? Загалом, тато у нас справжній надійний батько. Побут, зрозуміло, теж в основному на моєму чоловікові, адже він вдома теж робить абсолютно все без проблем.

Щиро кажучи, Світлана дуже рада, що Дмитро, без зайвих питань, займається господарством.

– Сама я не домогосподарка жодного разу, всі ці прання, прибирання, чистка картоплі мені зовсім не подобаються, це не моє. А Дмитро мій робить все спокійно і методично, у нього все виходить і готує він дуже смачно. У робочі дні у нього його мама допомагає, в разі чого, у вихідні – моя. Так що від побуту мене звільнили повністю, я дуже цьому рада.

Дмитро працює за графіком два через два, по дванадцять годин. Світлана працює на п’ятиденці, але тривалість її робочого дня нітрохи не менше. О восьмій ранку вона з дому виходить, о десятій вечора приходить. І це ще непогано. Іноді затримується навіть, коли роботи дуже багато. Час від часу виходить на роботу у вихідні або сидить за нею вдома, якщо потрібно, начальству вона відмовити не може, якщо їй дають роботу додому.

Робота у жінки дуже відповідальна, і Світлана намагається виконувати її старанно, тому що добробут сім’ї цілком і повністю залежить від неї.

Зрохзуміло, дочку Світлана майже не бачить. І в декреті не сиділа – вийшла на роботу, коли дитині було всього 4 місяці.

– Дмитро спробував сам сидіти в декреті! – пояснює Світлана. – Але я йому сказала, що це вже занадто. Я все, звичайно, розумію, але. Нехай працює хоча б трошки. У нього і так п’ятнадцять вихідних в місяць, плюс у нас дуже активні і ще не зовсім старі дві бабусі є. Свекруха моя, мама Дмитра – пенсіонерка, моя мама працює, але у вихідні з задоволенням бере внучку до себе, коли треба. Їй це тільки в радість посидіти з нашою донечкою!

І все було прекрасно, але тиждень тому Дмитро раптом прийшов до дружини з проханням – купи мені, мовляв, мені на весну човен з мотором.

Дмитро обожнює риболовлю, і про човен цей мріяв багато років – Світлана давно добре про це знає. Але Дмитро раніше мовчав. Спочатку у них був кредит, потім маленька дитина. А зараз вже, здається, можна і їй трохи відпочити від такої активної роботи.

Дочка підросла, кредит виплачений, чому б і ні. Тримати човен Дмитро буде у мами на дачі, там же і рибалити в своє задоволення. Буде їздити туди влітку з донькою, покличе друзів на риболовлю з шашликами.

Непоганий човен з мотором і всім, що необхідно, коштує близько 50-60 тисяч гривень, йому новий не потрібно, він згодний купити в когось – не так і багато насправді, як для такого човна.

Гроші, знає Дмитро, у дружини є – якусь частину зарплати Світлана відкладає на всякий випадок. А скоро в спеціалізованому магазині, перед новорічними святами, знижки на такі човни, ціна нижча ніж зазвичай, а після свят, як написано на сайті, буде підвищення цін.

Тобто треба купувати прямо зараз, ось протягом місяця якогось, адже часу на роздуми не так вже й багато.

– Тільки мови у нього, що про того човна вдень і вночі, – сердито говорить Світлана. – Ходить за мною по п’ятах, раз у раз знову починає цю розмову, вмовляє мене, щось пояснює. Як дитина, знаєш – «ну купи!» І я начебто спочатку схилялася до того, щоб купити. А потім щось подумала і вирішила – не хочу, і крапка. Мені цей човен даром не потрібний, і платити за нього такі гроші – я вважаю нерозумним. Зараз такі в країні важкі часи, не зрозуміло, що буде завтра, а йому човен якийсь потрібний. Нехай економить, як кожна нормальна людина.

До цього поділу на «твої-мої» гроші в сім’ї не було. Частину своєї зарплати Світлана постійно відкладала, частина переводила на загальний рахунок – на господарство. Туди ж складав свою зарплату і сам Дмитро, з того рахунку платили за квартиру, купували продукти, одяг і все, що потрібно для життя. Усі так звикли, усім добре і всі задоволені.

Купівля човна же тепер передбачається не з загального бюджету, а з зарплати Світлани. Тих грошей, які вона накопичила.

– Я вважаю, це вже взагалі якось негарно – у дружини просити гроші на якийсь човен, життя зараз непросте, гроші на все потрібні! – обурюється досить серйозно сама Світлана. – Це що за чоловік такий? На такі речі має заробити сам, нехай шукає підробіток, зайві зміни на роботі бере, що-небудь придумує, я не знаю. Адже це його забагака. Навіть підлітки якось заробляють собі на смартфони і комп’ютери, якщо дуже захочуть.

А слухала знайому і мовчала, бо навіть не знала, що сказати їй, хто правий в цій ситуації: Світлана, яка звалила всі свої обов’язки на чоловіка і гарно сама заробляє, чи Дмитро, що все робить вдома за дружину, але заробляє мало?

Джерело