У мене з мамою такі стосунки, що моя найкраща подруга досі не втрачає нагоди підчепити мене. Ти, каже, квартиру навмисне на іншому кінці міста купила, щоб мати рідше бачити.

Нічого я навмисне не купувала. Просто попався чудовий варіант і за адекватною ціною. Вирішила не втрачати таку пропозицію.

Так, у дитинстві та юності у нас з мамою були непорозуміння. Часом мені здавалося, що вона відверто не любить мене.

Проте свій дочірній обов’язок я виконую справно. Дзвоню матері кілька разів на тиждень, відправляю їй гроші, записую і вожу по лікарях. Приїжджаю по дзвінку, відкладаючи справи. Останнім часом допомога мамі потрібна часто. Мати перенесла операцію. Нескладну, але потребує тривалого відновлення.

Я приїхала того ж дня, прибралася у квартирі, зробила величезне замовлення продуктів. Крупи, макарони, овочі, м’ясо, заморожені напівфабрикати. З м’яса наготувала котлет, фрикадельок та все, що можна швидко приготувати, кинувши на сковороду.

Насмажила мамі курки та риби, навіть млинців насмажила. Все це розклала за порціями. Щось запхала в морозилку, інше залишила в холодильнику. На кілька днів мало вистачити.

Сказала мамі, що треба з’їсти одразу, а що може й полежати. І поїхала зі спокійною душею. Мама сита і задоволена, деякий час можна займатися своїми справами.

Але вже наприкінці наступного дня зателефонувала мама та сказала, що у неї закінчилися продукти. Я спочатку подумала, що хтось із нас збожеволів. Кажу, та бути такого не може.

– Я ж тільки вчора до тебе приїжджала, забила холодильник та морозильник їжею. Цього на місяць вистачило б.

Мама зніяковіло зізналася:

– Вчора Артемчик із дітками заходив. Вони повечеряли та щось із собою взяли.

Все зрозуміло. Артем, мій молодший брат, своїми головними життєвими здобутками вважає чотирьох своїх дітей. Здобути нормальну освіту і знайти хорошу роботу брат не зміг. Натомість за дітонародженням у нього тверда п’ятірка й у чверті, і за рік.

– Мамо, навіщо ти віддала Артему тижневий запас продуктів? – суворо запитала я.

Та почала розповідати, що синочок і внучата були голодні.

– Це просто неввічливо, коли до тебе приходять гості, а ти нічим їх не пригощаєш, — сказала мама.

Я закотила очі, але нічого не відповіла. Другого дня приїхала з мішками продуктів. Знову наготувала все. Розклала по порціях, заморозила. Суворо наказала нікого в гості не пускати. Особливо нашого Артема.

І що ви думаєте? За два дні мама знову зателефонувала і сказала, що в неї закінчилася їжа. Цього разу забігали в гості внучата, без свого татуся.

– Не могла ж я їх відпустити голодних. Хлопці ростуть, їм потрібні калорії. Ти маєш це розуміти, — виправдовувалася дорога матуся.

Я все розуміла, тому мовчки приїхала і знову забила її холодильник продуктами та заморозками. Ідучи, вирішила затриматися в під’їзді та подивитися, як швидко прийдуть до мами її улюблені нахлібники.

Стою під маминими дверима і чую, як вона у квартирі з кимось розмовляє. Прислухалася, то це вона Артему дзвонить, у гості його кличе.

– Синку, приходь свіжими котлетками пригоститися. І дітлахів бери з собою, на всіх їжі вистачить, — зазивала любляча бабуся онуків у гості.

Тобто я їй продукти мішками ношу, а вона ними брата відгодовує? Це при тому, що він сам жодного разу хліба їй не купив. І жодного разу допомогти не прийшов, хоч живе за п’ять хвилин пішки.

Вирішила я дочекатися появи братика. Сховалася поверхом вище і спустилася, коли у мами грюкнули двері. Зайшла до квартири та бачу…

Брат і вся його родина їдять котлети та рибу, які я приготувала. Навколо них клопочеться мама, добавки накладає. Побачила мене та заклякла.

– Смачно? — питаю я Артема.

Той киває. Тоді, кажу, з тебе стільки то. За продукти, за напівфабрикати та за те, що ти минулих два рази їв. Мама почала кричати, як я можу, із рідного брата гроші брати. А отак, відповідаю. Якщо він може сестру рідну об’їдати, то мені не соромно.

Я гроші не друкую, а заробляю. Раджу Артему робити те саме. Хоч раз, питаю у мами, синочок твій приніс тобі хоч гривню. Не приніс? Ну от.

Здоровий чоловік, а сидить на шиї у жінок.

– І ти, мамо, гарна. Якщо будеш і далі сімейство братика підгодовувати, більше допомагати тобі не буду – сказала я мамі.

Живіть тут як хочете. А я вам не благодійна організація, щоб таку кількість людей годувати. Мама, звичайно, в сльози, благає мене одуматися. Як же так, мовляв, брат же рідний. Навіть тут вона на його боці та категорично відмовляється слухати й чути мене.

Якщо так, то ноги моєї більше в її будинку не буде. Нехай братик доглядає за матусею, якщо вона його більше любить.

КІНЕЦЬ.