– У мене є рідна мама. Чого я повинна твоїй носити каву в ліжко? Ти її син, сам прислуговуй!
Я ніколи не розуміла логіку свекрухи, чесно. Стільки тут історій читала про різні ситуації в родині. І чесно, думала, що ці проблеми мене якось боком обійдуть. Адже моя свекруха жила взагалі в іншій області.
Але от не так сталося, як гадалося.
Два тижні тому до нас переїхала Василина Петрівна. Без попередження, без дзвінка. Просто зайшла додому, поставила валізу на підлогу:
– Ох, тепер я житиму з вами.
– Тобто?
– Ну що тобто? Я вам чужинка якась ти рідна людина. Тим паче, я за Поліною дуже скучала, так давно її не бачила.
Свекруха вирішила здавати свою квартиру у оренду. Адже пенсії їй не вистачало. Ніхто з мешканців не хотів заїжджати на квартиру, поки там живе господиня. Тому пані Василина вигадала просто геніальний план – здавати квартиру там, а жити в нас. Дуже класно!
При тому, що у пані Василини є ще дві доньки – Христина та Вікторія. Як виявилося, що самі не горіли бажанням брати маму додому.
– У мене народилася третя дитина, куди я маму поміщу? До собаки під двері, хай там ночує?
– Тоді чергуймося. Наприклад, тиждень мама у нас живе, а тиждень у вас. І на ліки разом будемо скидатися.
– Ага, ще що. Я дітей за які гроші маю годувати?
Христина також вигадувала різні відмови, аби тільки маму на поріг не пускати:
– А ми цей, ремонт будемо робити. Чого мамі дихати пилкою? Хай у вас живе.
– Який ремонт, Христино? Ви тільки місяць тому ванну зробили.
– Ну а зараз іншу кімнату будемо робити. Дімка, ну в нас своїх проблем вистачає, нащо нам ще мама здалася?
Я просто була вражена з нахабства сестер Дмитра. Перекидали маму одна одній, наче вона якесь безпритульне кошеня.
Однак, мене ще більше дивує поведінка свекрухи.
Їй тільки 63, а вона вже себе на стару та немічну бабу списала. Нічого не робить, не хоче допомагати. Тільки сидить вдома та дивися серіали. А нам потім приходять платіжки за світло з великими сумами.
– Твоїй мамі нічого не бракує, а вона цілими днями просто телевізор дивиться. Могла б встати, посуд помити чи їсти приготувати.
– Чого ти на мою маму все згрібаєш? Вона літня людина.
– Літня? Моя мама в 68 досі працює на заводі, тримає господарку та ще на поле їздить. А вона роздяглася на дивані, як та принцеса.
Я навмисне перестала щось робити свекрусі. Ні їсти не готую, ні кави не роблю до сніданку.
– А мені помити черешню?
– Встаньте і зробить!
Свекруха почала скаржитися Дімці, що я така погана господиня.
– Тобі так важко мамі допомогти?
– Так. І це не моя мама, а свекруха.Я не сирота, аби чужу жінку мамою називати. Вона руки і ноги має? Хай сама собі їсти робить.
– Що за зверхнє сталення до моєї мами? Ми одна родина, ти повинна…
– Ні, дорогенький, моя родина – це ти і Поліна. Інших не було і не буде.
Діма на мене дуже образився. Не говорить, навіть не сідає до столу. А свекруха далі лежить на ліжку та “відпочиває”.
Моїй мамі дійсно під 70-ть. Але вона працює на медичному заводі, щоранку їде на зміну. А після роботи бере сапку та на городі порається. Їй нічого не бракує.
І коли моїй мамі стане погано, то я поїду до неї. А справи свекрухи мене мало обходять. І мені ні каплі не соромно, що я відмовляю їй у допомозі. Не лежача жінка, ще може сама про себе потурбуватися.
Ви підтримуєте таку позицію нашої читачки?
КІНЕЦЬ.