Моя мати живе сама в двокімнатній квартирі у багатоповерховому будинку. Я живу у іншому кінці міста і до неї часто приїжджаю у гості. Вийшло так, що після закінчення школи я пішов вчитись в університет, а після закінчення навчання знайшов хорошу роботу. Я добре заробляв і зміг придбати собі квартиру у якій я зараз живу.

Моя мати уже на пенсії і заробляє небагато, тому я вирішив їй допомагати. Вона спочатку відмовлялась від допомоги, але потім погодилась. На жаль їй пенсії вистачає тільки на комунальні послуги. Я кожного місяця давав їй чотири тисячі гривень. Для мене це невеликі гроші, а для моєї матері це хороша допомога. Тепер вона добре харчується.

У будинку де живе моя мати у сусідній квартирі живе літня сусідка. Вона не часто спілкується з сусідами, інколи виходить гуляти, але йде далеко від будинку.

Мати пробувала з нею налагодити контакт, але їй це не вдавалося. Ми бачили, що Ірина Романівна дуже втомлена і худа. Мати мені не один раз говорила, що з нею потрібно поспілкуватись і дізнатись чи все у неї гаразд.

Одного разу я вирішив прийти літньої сусідки у гості і поговорити з нею. Виявилось, що жінка живе сама, її чоловік помер декілька років тому, а дітей у них не було.

Зараз їй дуже важко, бо пенсії їй не вистачає. Вона сидить у холодній квартирі, щоб менше платити за комунальні і їй не вистачає на їжу. Жінка дивилась на мене і плакала, а мені її було дуже жаль.

– А родичі у вас є? – запитав я.

– У мене є племінник, але він не хоче мені допомагати. Єдине, що йому від мене потрібно – це моя квартира. Олег сказав скласти на нього заповіт і не турбувати його. Коли мене не стане до нього зателефонують і він отримає мою квартиру.

Мені було жаль цю жінку, я вирішив, що буду їй допомагати. Тепер я даю мамі більше грошей і вона купує продукти для себе та для сусідки.

Ірина Романівна дуже нам вдячна, вона каже, що їй пощастило з сусідами.

КІНЕЦЬ.