У мене від цього – почуття провини, ще й мама додає: “Ти маєш спілкуватися з сестрою! Ви найближчі родички, рідніших одна за одну у вас немає!” Але я нічого не можу з собою вдіяти – мені не цікаво спілкуватися з сестрою.

Я маю чоловіка, дітей, живу для них, це мій сенс життя. Поліна у мене самотня, старша за мене на чотири роки. У неї абсолютно інші цінності і інтереси, а мені з нею не цікаво і спілкуватися не має бажання.

У дитинстві ми з сестрою нормально ладнали, але коли мені було 20 років, а поліні 24, наші шляхи якось почали розходитися. ми майже перестали спілкуватися ще тоді. Привітаємося, трохи поговоримо про навчання, та на тому і все.

У мене вирувало життя – юність, друзі, вечірки, походи, подорожі. А їй це їй було нецікаво. своєї компанії у Поліни не було. Я запросила її кілька разів, вона відмовлялася, і я перестала кликати.

Якось, коли я вже була заміжня, ми поїхали відпочивати з чоловіком, донечкою і Поліну умовили поїхати з нами. І ось ми в іншій країні на пляжі, що може бути краще?! Але! Поліна сказала, що ми відокремлюємося від неї, і взагалі, що я байдужа сестра і ще щось подібне.

Якщо пригадати, то все життя, коли я про щось її запитую, Поліна відповідала мені якось холодно, зверхньо, ніби я не сестра, а чужа людина. А з роками я зрозуміла, що мені і самій не цікаво з нею.

Вона завжди мені казала, що не можна голосно сміятися, що не можна тут – це робити, там – те робити. Мені таке спілкування не підходить. Мені здається, що сестра дуже замкнута, не задоволена своїм життям і життям взагалі. А я у всьому бачу яскраві кольори і радість.

Ні, я не кажу, що я ідеальна. Недоліки і якісь власні дивацтва є у всіх. Наприклад ми з чоловіком вже 10 років щоранку снідаємо виключно однаковою яєчнею з чотирьох яєць. Але замкнутість і закритість до такої міри, як Поліни, мені не зрозуміла.

У неї немає чоловіка, може вона така через це. Розумієте, з нею можна спілкуватися, вона розумна у мене, але ми дуже не схожі і чужі. Я не можу знайти з нею спільної мови. Ми живемо в різних містах. але в одній області, разом проводити багато часу не можемо.

Навіть по телефону ми не особливо спілкуємося. Поліна мені не пише, а я – їй. Я іноді запитую “Як справи?”, а вона навіть не кожного разу відповідає.

Але є одне “але” – мама. Наша мама дуже просить мене налагодити спілкування з сестрою. Мама не здорова, і мабуть думає про ті часи, коли ми залишимося без неї.

У мене від цього – почуття провини, ще й мама додає: “Ти маєш спілкуватися з сестрою! Ви найближчі родички, рідніших одна за одну у вас немає!” Але я нічого не можу з собою вдіяти – мені не цікаво спілкуватися з сестрою.

Чи можете дати якусь пораду, чи можна якось виправити цю ситуацію чи вже неможливо? Буду всім дуже вдячна!

Джерело