У мене три дочки. Думала, що чудово впоралася з їхнім вихованням та буквально дала путівку в життя. Мої батьки розлучилися, коли я була маленькою, а після смерті залишили свої будинки мені, оскільки я була єдиною дитиною. Я продала обидва будинки, коли старша дочка досягла повноліття, відкрила три рахунки і розділила всі гроші порівну. На них можна було відразу купити однокімнатну квартиру в центрі або двокімнатну на околиці, адже я доклала ще свої накопичення.

Я допомагала своїм дочкам вчитися, здобути гідну освіту, щоб вони потім за чоловіка не чіплялися. Вони чудово навчалися і в школі, і у вишах. Я ними дуже пишалася, тільки далі все пішло вже не так, як би мені хотілося. Я очікувала, що з їхнім заміжжям відбудуться зміни, але не настільки радикальні. Кожна з них встигла мене розчарувати потім, але молодша постаралася зробити це сильніше за інших. І це після того виховання, що я дала їй!

Старша дочка одружилася з звичайним офісним працівником. Там навіть перспективи немає. Я їй пояснювала, але вона взагалі нічого слухати не хотіла, каже, що кохає. А толку їй від цього кохання? А потім буде плакатися, що працювати цілий рік доводиться, що на дитині треба економити і відпочивати буде раз на рік, у кращому випадку на березі Чорного моря в якомусь курортному селі.

Адже я дала їй усі карти в руки, пояснювала за кого заміж треба виходити і як визначити перспективного хлопця, де такі водяться і як з ними спілкуватися. А вона закохалася у звичайного хлопця, який по вісім годин за комп’ютером сидить і напевно пасьянс розкладає найшвидше.

Середня донька вирішила, що працювати – це не про неї, сім’я також їй не потрібна, а особливо діти. Уявила себе великою художницею та малює портрети. Не сперечаюся, дуже добре заробляє, але скільки вона так малюватиме? А онуки коли? Так і залишусь на старості одна, поки старша не заробе на утримання дитини, а середня не вирішить, що сім’я — це обов’язково і вона повинна буде вийти заміж і народити.

Але набагато сильніше мене засмутила молодша дочка, хоча спочатку я думала, що вона єдина, ким можна пишатися. Відразу після інституту вийшла заміж за солідного чоловіка на сім років старше. Він підприємець, громадський діяч, у вузьких колах досить відома людина. Все, як я навчала, навіть перспектива на майбутнє є.

Через рік після одруження народила чудову доньку, а через три роки ще одну. Мої перші онуки! Хто б міг подумати, що подарує їх мені наймолодша дочка насамперед. Чоловік її забезпечує, подарунки дарує, дбає. Влітку вони на місяць привозять дівчаток до мене та їдуть відпочивати за кордон. Ставила завжди молодшу в приклад іншим дочкам. Ось що, маму слухала!

Але в її житті не все виявилося так гладко. Вона приїхала до мене з доньками, щоб ми сходили до басейну. Коли донька переодягалася, я побачила по її тілу синці. Одні були зовсім свіжі, інші розсмоктувалися, були темно-бузкові, жовті, синюваті. Я була в жаху, навіть думала, що її побили, пограбували або ще гірше. Але молодша дочка зізналася, що терпить побої чоловіка.

Я була в такому дикому шоці, що навіть слова вимовити не дала. Я спитала її, чому вона терпить? Але донька знизала плечима і сказала, що це єдиний мінус у ньому, у всьому іншому її чоловік – хороший батько і чоловік. Але я не могла терпіти такого. Говорила їй, що терпіти побої принизливо, що вона має зібрати речі і піти, що це огидно.

Але молодша дочка лише заперечно мотала головою. Я навіть погрозила, що якщо вона не втече від чоловіка, то я відмовлюся від неї і залишиться у мене дві дочки, нехай і не такі успішні як вона. Але та навіть не подумала погоджуватися на такі умови.

Я зібрала свої речі та пішла, залишивши її з доньками саму в басейні. Не хоче слухати моїх порад, нехай тоді сама розбирається. І це моя дочка терпітиме побої чоловіка?! Та де таке взагалі чути? Скільки сил я вклала в їхнє виховання, скільки нервів і грошей, а вона ось так мені відплачуватиме. Взагалі шкодую, що витратила стільки сил на дочок, жодна не виправдала моїх очікувань.

КІНЕЦЬ.