У тихому селі, де кожен знав кожного, а всі плітки поширювалися швидше за вітер, розгорталася сумна життєва історія, що змінила життя багатьох.

Головний герой цієї історії – Олексій, відомий усій окрузі механізатор, він був працьовитим та заповзятим до всього.

Цілих дванадцять років Олексій жив у міцному шлюбі з Марією, жінкою з яскравими очима та добрим серцем, яка подарувала йому двох прекрасних дітей: доньку Оленку, що вже мала піти до школи, і синочка Дмитрика, що лише почав робити свої перші впевнені кроки.

Їхній дім завжди був наповнений радістю та сміхом, запахом свіжої випічки та затишком. Вони обоє завжди були взірцем щасливої родини, прикладом для багатьох у селі.

Але одного дня все змінилося, на жаль.

Як грім серед ясного неба, пролунала новина: Олексій покинув Марію заради доярки Оксани.

Оксана була молодшою за Марію, говіркою та цікавою. Останнім часом доля у неї теж не складалася – її наречений, обіцяючи повернутися з міста, просто не повернувся, залишивши її саму.

І ось, за іронією долі, у її житті з’явився якраз сам Олексій, який втомився від сімейних буднів, життєвих негараздів, відповідальності і обов’язків батьківських. Йому хотілося спокою та відпочинку від звичайних сімейних буднів, які перестали приносити радість йому.

Коли Марія дізналася про це, не могла повірити, що чоловік так міг вчинити.

Дружина не знала, що ж робити, щоб чоловік залишився в сім’ї, але він був настроєний рішуче.

Вона стояла біля воріт їхнього спільного двору, дивлячись, як Олексій збирає свої речі.

А потім чи то від образи, чи то від розчарування в людині, на яку сподівалася, якій вірила та довіряла, сказала:

– Іди, і все своє з собою забери!

Вона взяла важку його торбу, яку він щойно поставив на землю, і поставила її у бруд. Речі розлетілися по подвір’ю.

В цей момент Марія сказала чоловікові все, що у неї було на душі, весь свій смуток, бо не хотіла більше мовчати.

Сказала, що не може повірити в те, що він проміняв її і дітей на якусь чужу людину, просто зруйнувавши сім’ю.

Але сам Олексій всього цього слухати не хотів. Він швидко зібрав розкидані речі, намагаючись уникнути погляду дружини.

Потім Марія пішла в гараж, де зберігалися всі речі її чоловіка. Вона стала все збирати і виносити з нього.

З кожним викинутим на землю гайковим ключем, кожною витягнутою з ящика деталлю, вона наче викидала зі своєї душі смуток та образу.

Олексій, який лише встиг скласти свої речі в машину, яка щойно під’їхала, побачивши це, підійшов до дружини.

– Маріє, ну це ж гроші чималі! Це моє! Я потім все заберу сам.

– А ми що – не твої?! Про нас ти зовсім не думаєш.

Зрештою, Олексій поїхав, а Марія залишилася одна. Але вона все не могла пробачити чоловікові його вчинок.

Марія, після того, ще кілька разів приходила на роботу до Олексія, спілкувалася з начальством, все сподівалася, якось повернути чоловіка в сім’ю, думала хоч там славу недобру йому зробить і чоловік додому повернеться.

– Все ніяк не заспокоїшся, що залишив тебе? – якось холодно запитав він, намагаючись зберегти спокій, але його очі виказували роздратування. – Бігаєш по селу, плітки розносиш! Заспокойся, таке воно життя, нічого не вдієш, адже це мій вибір.

Але Марія була з тих, що просто мовчати і хвилюватися собі вдома, бо її залишив чоловік, не буде, тому робила все, щоб або чоловік повернувся, або його життя зробити таким, щоб щастя він з новою пані не мав.

Залишати в спокої колишнього чоловіка вона зовсім не збиралася.

Але ні начальство на роботі чоловіка, ні сам Олексій нічого робити й не збиралися, на Марію не зважав ніхто.

З часом вона, здавалося, заспокоїлася і зрозуміла, що всіма намаганнями повернути чоловіка в сім’ю, робить гірше лише собі.

Коли вона зустрічала Олексія, то просто відверталася від нього, роблячи вигляд, що його не існує.

Олексій, правду кажучи, передавав дітям гостинці та гроші через свою матір, щоб навіть не зустрічатися і не спілкуватися з колишньою дружиною.

Так вони прожили майже пів року, кожен у своєму, окремому світі. Здавалося, все затихло, і можна було жити спокійно.

Але життя, як виявилося, мало свої плани, від долі не втечеш.

На велике диво для всіх у селі, Олексій та Оксана розійшлися самі по собі, без будь-якого втручання з боку ображеної Марії.

Причина виявилася, на диво, банальною: з міста повернувся колишній наречений Оксани, Сергій. Він, очевидно, не влаштувався у великому місті, і смуток за рідними краями та за Оксаною повернула його назад в реальність.

Першою справою Сергій прийшов до Оксани, наобіцяв їй золоті гори, просив у неї пробачення, говорив про щире кохання.

А що Оксана? Вона й справді його й досі щиро кохала, а з Олексієм зійшлася, як виявилося, більше на зло, щоб Сергій знав, що вона й без нього може добре прилаштуватися і гарно жити.

Одним словом, Оксана поїхала з ним, залишивши Олексію лише коротку записку:

«Вибач мене, але я кохаю іншого, я хочу з ним будувати своє майбутнє життя».

Олексій не міг повірити, що його залишили так несподівано.

Він сумував, а потім занедужав і потрапив до стаціонару.

Олексій лежав в палаті, нічому не радів. Про Оксану вже й не згадував майже, лише картав себе за вчинок, який залишив його без сім’ї.

І ось, того ж дня, до стаціонару приїхала Марія.

«До Олексія Степановича я, у п’яту палату, – чітко відповіла Марія, її обличчя було напрочуд спокійним, але в голосі відчувалася якась дивна рішучість».

Дівчина, яка була на чергуванні дуже здивувалася, адже Олексій, коли й нього запитували телефон рідних, говорив, що в нього нікого немає, він сам і до нього ніхто й приходити не буде.

Тим часом, коли Олексій прокинувся. Поруч сиділа Марія, його колишня дружина. Вона сиділа і очі її були вологими.

– Докоряти за все мені прийшла? – перше, що запитав Олексій, його голос був сумним.

Марія поглянула спокійно на нього, очі були наповнені теплом.

– Тобі допомогти прийшла, – тихо сказала вона, – буду за тобою доглядати, поки не повернешся додому.

Олексій здивовано подивився на неї.

– Чого за мною доглядати? Сам винен, так мені й треба.

– Не треба, Олексійку, не треба, – Марія намагалася його заспокоїти.

– Не кажи так. Ти ж мій.

– Ну, годі вже, не хвилюйся. Швидко я стану на ноги, мабуть. У мене там, у матері моєї, гроші є, ти забери, забери їх усі, сьогодні ж забери, це я дітям відклав.

– Ти зараз про себе думай, – відповіла Марія, підводячи голову.

– А я допоможу. Про дітей поки подбаю я. І за тобою дивитимуся.

Час минав. Олексію ставало краще повільно, але впевнено.

Марія не залишала його майже ні на хвилину, дбайливо доглядаючи, приносячи домашні страви, читаючи йому книги та розповідаючи сільські новини.

Вона ніколи більше не дорікала колишньому чоловікові за минуле, зосередившись лише на його одужанні. Її турбота давала Олексію лише позитив і йому стало краще.

Діти регулярно відвідували тата. Оленка приносила йому свої малюнки, а Дмитрик, хоч і був ще зовсім малий, але теж горнувся до батька, наповнюючи палату дитячим сміхом, що був схожий на дзвіночок.

Ці візити наповнювали палату світлом, нагадуючи Олексію про те, що він втратив і що може повернути.

Після виписки, Олексій повернувся додому. Не до своєї матері, не до колишнього самотнього життя, а до Марії та дітей.

Він зрозумів, що справжнє щастя не в гонитві за новими емоціями, а в міцних стосунках, у сім’ї, у людях, які люблять тебе попри все.

Його відносини з Марією почалися з чистого аркуша. Вони багато розмовляли, згадували минуле, ділилися своїми почуттями та образами.

Марії хоч і важко було, адже вона не могла забути вчинок чоловіка, але знайшла в собі сили пробачити.

Прощення стало для неї полегшенням.

Олексій, у свою чергу, став іншою людиною. Він цінував кожен момент, проведений з сім’єю. Більше не було його відстороненості.

Він почав активно брати участь у вихованні дітей, проводити з ними час, гратися. Марія помітила, що Олексій знову почав усміхатися, і його усмішка була щирою, такою ж, як до того, як їхнє життя змінилося.

Село довго обговорювало цю історію. Дехто дивувався прощенню Марії, дехто засуджував Олексія.

Люди й досі пліткують, в селі від цього нікуди не подітися. Вона не розуміють, як Марія могла пробачити таку зраду, адже якщо людина зрадила раз, то зрадить і знову.

А Марія намагається не зважати на засудження людей і не відповідає на їх важкі запитання про її чоловіка.

А ви як вважаєте: чи вірно вчинила вона?

Джерело