З початку нашого шлюбу ми з чоловіком жили з його матір’ю в її двокімнатній квартирі. У нас не було коштів, щоб винайняти власне житло, тому ми прийняли її пропозицію, хоча я й передбачала труднощі, пов’язані з проживанням зі свекрухою. Ми живемо разом уже п’ять років.

Я вважаю, що мені пощастило, бо моя свекруха – чудова людина. Ми маємо прекрасні стосунки, ми разом готуємо і навіть ходимо на прогулянки.

Вона добра і дбайлива. Однак одна її риса, яка мені заважає – це її ощадливість. Незважаючи на пристойну пенсію, вона дуже економна: часто купує знижені в ціні або навіть прострочені продукти, вибирає дешевші ліки, ходить на ринок пішки.

Її ощадливість досягла нових висот під час знаменної події. Коли наближалася п’ята річниця нашого весілля, ми запланували невелике святкування з близькими родичами та друзями.

Всі отримали насолоду від вечора, а гості щедро обдарували нас грошима.

Однак моя свекруха нічого не подарувала. Коли я побіжно згадала про те, що ми чекаємо і на її подарунок, вона здивовано заявила, що не збирається нічого нам дарувати.

Мовляв, її щоденна допомога у нашому житті – це і є її подарунок нам…

Ми всі ці роки дуже дбали про неї, оплачуючи всі комунальні рахунки, і в нас ніколи не виникало конфліктів. Її відмова від подарунка видалася нам зрадою.

Я поділилася своїми переживаннями із чоловіком, який запевнив мене, що ми впораємося самі. Вірні своєму слову, ми нагромадили ще трохи грошей і за два місяці купили меблі для кухні.

Зовні наші стосунки зі свекрухою не змінилися, але в глибині душі я не можу позбутися почуття зради.

Я часто запитую себе: чому вона так повелася, особливо, якщо врахувати, що в неї були кошти, щоб допомогти нам.

КІНЕЦЬ.