На мій день народження, зовсім неочікувано для мене, ввечері мама раптом дзвонить мені і промовляє – Наталко, вибач, ми не приїдемо до тебе, плани змінилися, не можемо зараз просто до тебе прийти. Святкуйте без нас сьогодні, ми з батьком потім навідаємося до тебе! – розповідає 40-річна колежанка моя з роботи Наталя.

– Я говорю – мамо, що ж сталося такого, що ти пропустиш мій день народження зовсім? Адже ми вже все запланували, ти добре знала і говорила, що прийдеш.

Чоловік за машиною пішов, за вами хоче вже їхати, онуки чекають дуже, скучили. Вона каже, нехай він приїжджає, звичайно, я салатів наготувала, вам передам, та подарунок теж забере. Але тільки нехай не дивується дуже – у нас Микола, доню.

Микола – молодший брат Наталі, не спілкувався ні з ким із сім’ї останні років 5, обірвав всі контакти, і де він і що з ним, рідним не було відомо, таке враження, наче чужі люди вони йому були, або ще гірше, адже він зовсім від родини відвернувся.

Так якщо чесно, ніхто цього особливо і не з’ясовував, оскільки повів себе Микола з батьками не найкращим чином, і ім’я його в будинку взагалі не вимовлялося, про нього останні роки старалися й не згадувати, а особливо сестра.

– Уявляєш? Я мало не впала. Кажу – як Микола у вас? Він до вас прийшов, чи що? Ось так просто, після всього, що було? Сам це зробив без запрошення? А де його та?

Так, мама каже, повернувся один, мало не плаче сидить у нас, вибачте, мовляв, нерозумний був я, молодий дуже, винен перед вами, дайте хоч пару тижнів у вас пожити, скоро трохи грошей зароблю, зніму візьму в оренду, з’їду від вас тоді за кращої нагоди. Ні сім’ї, ні роботи, ні грошей, ні житла, з собою тільки рюкзачок з шкарпетками і паспорт. Звалився на голову.

Десь приблизно 7 років тому Микола одружився з досить таки молодою жінкою, вона була дуже красива, але при цьому вельми примхливій і вибагливій ​​дівчині, щиро закохався в неї.

Молоді взяли відразу в оренду квартиру, в якій жили пару місяців після весілля разом, а потім, як сором’язливо пояснив Микола своїм батькам, «перестали справлятися по грошах».

– Так це й не дивно, я нічому не дивуюся зовсім! – розповідає сама Наталя. – Там у дівчини тієї такі запити були, що не всякому олігархові під силу, мій брат точно з її запитами не впорався б ніколи за звичайну зарплату. З роботи звільнилася вона відразу ж, як тільки заміж вийшла за мого брата, а гроші витрачала – тільки так!

Манікюр, салони, обновки різні, але й не дешеві, а все найдорожче, найкраще, престижне.

На весілля їм надарували досить пристойну суму, думали, на пів квартири вистачить, але яке там! Все розлетілося вмить!

Через якийсь час прийшли з валізами до наших батьків в тоді ще трикімнатну квартиру.

Не пустити? Ну а як не пустити, у Миколи в тій квартирі була своя доля, та й батьки не могли не прийняти сім’ю сина, адже рідніших людей за них у нього не було.

Молоді оселилися з батьками Миколи й Наталки відразу, і цей час спільного проживання для всіх стали пеклом.

Як і слід було очікувати, свекруха і невістка категорично не зійшлися характерами, на жаль.

Це при тому, що, за твердженням самої Наталки, мама у неї – людина золота, добра і все розуміє.

Проте, молода невістка зуміла набриднути свекром так, що вони не знали вже, що робити їм у власному домі. Вже й не хотіли з нею зустрічатися, а особливо на кухні.

– Дружина мого брата зовсім не прибирала ні за собою, ні за чоловіком, такого бруду в квартирі, як тоді, я ще не бачила! – зітхала Наталя. згадуючи ті часи, коли невістка жила з її мамою й татом. – Вона тільки у нас в будинку дізналася, що унітаз взагалі миють руками, уявляєш? До цього їй таке і в голову не приходило! Не знаю, чому, і хто це робив раніше у неї в будинку, може, мати. Сім’я у неї, до речі, там цілком нормальна!

Перший час свекруха мовчки прибирала за невісткою постійно мокрі рушники, немиті тарілки і предмети білизни в місцях загального користування, потім стала вказувати на недоліки і просити навести порядок самій. Марно.

Одного разу все таки посперечалися вони, і була у них непроста суперечка.

У самої свекрухи піднявся тиск, викликали фахівців додому, і свекор, коли повернувся з роботи, вказав синові на двері.

Йти молодим на той момент було абсолютно нікуди, але батько ні на що не подивився, буквально ультиматумом сказав, щоб йшли назавжди і вигнав обох в ніч.

Тато тоді зіграв вирішальну роль, адже йому було дуже шкода свою дружину.

– Серіал наче якийсь, навіть й не віриться, що то в сім’ї моїй відбувалося? – зітхає сама Олена. – Щоб в нашій родині і таке – ніколи б не подумала. Але, як показали подальші події, це ще був тільки початок всіх наших неприємностей.

Микола подав на батьків до суду на поділ квартири.

В результаті більшу хорошу трикімнатну квартиру в хорошому районі міста продали, батьки взяли собі невеличку однокімнатну квартиру, правда, теж непогану.

Хоча в порівнянні з минулою трикімнатною це було зовсім не те, але, так як я жила окрмо, то місця там вистачало їм.

Микола гроші за свою частку забрав і пішов, відтоді про нього ми нічого не чули, та й чути не хотіли, батьки правда мовчали, про нього говорили геть мало, але хвилювалися, адже це їх дитина.

– Вся ця історія, чесно кажучи, батьків сильно підкосила! – розповідає з сумом в очах Оксана, видно, що їй непросто дається згадка тих часів. – Ну ще б пак, була зразкова сім’я, улюблений син, гордість, відмінник, і тут – суди з батьками, розділ квартири, такого нікому не побажаєш, якщо чесно. Всі так чи інакше були в курсі, батьки ж квартиру змінили. Батько через пару тижнів після переїзду занедужав. Загалом, сьорбнули добре і батьки і я.

І ось тепер блудний син заявився до батьків, повернувся додому всього лише в одних штанах і без копійки в кишені.

– Батько з ним не розмовляє! – розповідає Олена. – На наступний ранок після того, як син з’явився на порозі у них зібрався і поїхав на дачу. Повернуся через тиждень, каже, щоб цього невдячного тут не було! Ми батька до себе звали, але він зараз такий сердитий. Краще не чіпати його. Мати плаче – куди ж, мовляв, Микола наш піде, у нього зараз зовсім нічого не має за душею, ще й занедужав на днях. Але батько і чути нічого не хоче. Нехай, каже, йде, я його знати не хочу, сина у мене немає.

Отака важка ситуація зараз у сім’ї, і як правильно вчинити мати Миколи не знає. Через нього вони пережили багато.

Я й сама заплуталася. Чи варто шкодувати такого сина і далі допомогти йому в житті?

КІНЕЦЬ.