Вісім місяців тому в мене з’явилася прекрасна донька, напевно, це було ключовим поштовхом до решти. Я і до цього не любила себе і те, як я виглядаю, яке у мене волосся, мені нічого в собі не подобалося.

Але я якось змирилася з цим, а зараз … Зараз я мама дівчинки, і мені, як ніколи хочеться виглядати красиво, доглянуто і жіночно.

Я розумію, що до появи дитини – це відповідальний крок, до якого я була готова (або я так думала), але зараз у мене опускаються руки. Я стала так плакати ночами, поки всі сплять.

Причому сама не знаю через що. Просто накриває із головою. Те, я вважаю, що я то страшна, то дурна, то незграбна, то погана мати, а іноді просто через те, що все дістало і хочеться сховатись під ковдру, і щоб ніхто мене не бачив і не чіпав.

Через такий мій стан мені зовсім нічого не хочеться робити. Хочеться змінитися, але не виходить.

Чоловік зранку і до пізнього вечора на роботі, а я вдома одна з маленькою дитиною. У мене немає поряд живих батьків, яким я б могла залишити доньку і елементарно побути одна, сходити погуляти, послухати музику, та хоч щось для себе зробити.

Я втомлююся, постійно не висипаюся, і в мене зовсім немає часу привести себе в порядок, не кажучи про час, який хотілося б витратити тільки на себе. Я розумію, що може це втома після появи дитини.

Втома. Або ще щось. Просто хочеться все змінити, не бути похмурою розмазнею.

Хочеться якось підняти самооцінку, впевненість у собі, бо я щось зовсім розклеююся.

КІНЕЦЬ.