Я терпіти не могла соцмережі, бо саме вони одного разу забрали в мене чоловіка. Але через деякий час я передумала, тому що в моє життя повернувся чоловік, який був моїм першим коханням.

У мене не було причин любити соціальні мережі. По-перше, я думала, що такі місця для людей, у яких немає нічого цікавішого в житті. А мені, мамі двох маленьких дітей, точно було чим зайнятися і заради чого жити.

По-друге, мій колишній чоловік через соцмережі познайомився з жінкою і пішов від нас. Він залишив по собі гіркоту і розчарування. І ноутбук.

Для нього все було зрозуміло і просто – закохався, значить пішов. Але мій світ розвалився. Я довго не могла повірити, що мій чоловік міг так просто обірвати все, що нас пов’язувало. Але час все лікує… А в мене були діти, через них довелося взяти себе в руки і жити далі.

Чоловік залишив нам ноутбук і сказав, що це для хлопців. На той момент для мене це нічого не значило, а хлопці були ще надто малі, щоб сповна скористатися можливостями комп’ютера.

Але тепер я часто його вмикаю для власного задоволення. Як одинока мама, я не могла нікуди піти, зустрітися з друзями і піти з ними в кіно або обговорити якісь плітки. Комп’ютер дав мені натяк на свободу та незалежність.

І ось, переглядаючи різні сайти, одного разу я натрапила на соціальну мережу. Я могла би сказати, що це сталося випадково, але це не так.

З того часу, як мій чоловік пішов, я почувалася дуже самотньою. Все більше і більше я хвилювалася, що можу бути просто жінкою, чиї єдині турботи та радості будуть пов’язані з дітьми чи роботою.

Я швидко вирішила створити профіль. Я сподівалася знайти тут старих друзів зі школи. Я хотіла знову зібрати свою “команду”.

Натомість мені вдалося знайти подругу з початкової школи. Світлана на цей час жила на іншому кінці міста і працювала в банку. Кількох повідомлень вистачило, щоб відновити нашу дружбу.

Коли ми зі Світланою згадували минуле, їй спало на думку, що мені варто шукати когось конкретного. Хлопчика, а тепер чоловіка, який колись був моїм великим коханням.

Тарас був закоханий у мене в початковій школі. Він писав мені листи. Він не здався, коли я пішла до іншої школи. Він перестав це робити лише тоді, коли я вийшла заміж. Відтоді він не намагався зв’язатися.

Але іноді я думала про нього. Жоден чоловік ніколи не кохав мене так, як Тарас. А тепер мені це дуже потрібно. Якби не Світлана, я б, мабуть, не наважилася. Я поняття не мала, чи він мене ще пам’ятає. Я про нього нічого не знала. Де він живе? Що робить? Чи у нього є дружина і діти?

Зрештою це було цікаво. І щойно я ввела його прізвище і ім’я, мені миттєво з’явився його профіль і усміхнене обличчя. Він трохи змінився, але не настільки, щоб я його не впізнала.

Мене здивувало, що він живе в Норвегії. Що він там робить? Я боялася, що можу передумати, тому швидко написала йому кілька речень. Його відповідь надійшла через кілька днів.

Його відповідь була короткою. Він написав, що вже кілька років працює за кордоном і наразі не планує повертатися. Він додав, що не одружений. Деякий час у нього були серйозні стосунки, але вони розійшлися.

Він запитав про моє особисте життя. Я посміхнулася сама собі й написала йому повідомлення, що я розлучилася. Мабуть, він був щасливий, тому що його наступні повідомлення були більш особистими. Нарешті він запитав, чи можу я дати йому свій номер телефону, тому що він хотів би мені зателефонувати.

Мої ноги підкосилися, коли я почула його голос. До мене повернулися спогади, я навіть згадала смак нашого першого поцілунку.

“Приїжджай до мене”, – запропонував він. Я була не в собі від щастя.

Світлана заохочувала мене таки добратися до нього, хоча в наш час це не легко, але я не знала, куди подіти хлопців.

“Приведи їх до мене”, – запропонувала вона рятівне рішення. Я так і зробила, і через Польщу полетіла до Норвегії. Хоча я нічого від поїздки не очікувала, я трохи сподівалася, що ті старі почуття повернуться.

Потім він став переді мною, і я не могла повірити, що це він.

“Ти змужнів!”, – зауважила я, загіпнотизована його біцепсами.

“Я працюю фізично”, – трохи холодно пояснив він. А потім він зробив комплімент мені. Я згадала, як він був щасливий, коли він смикав мене за коси. Ми обидвоє були трохи напружені. Однак після обіду, під час якого ми випили “червоненького”, ми розслабилися. Я розповіла йому, що зі мною недавно сталося. Потім він розповів мені про своє життя. Ми дуже приємно провели час.

Коли нам довелося прощатися, я не приховувала свого жалю, що все так швидко закінчилося. Тарас пообіцяв, що почне шукати дешеві авіаквитки, щоб я могла відвідувати його так часто, як захочу. Поки я повернулася додому, я вже отримала від нього електронний лист із деталями.

Наші стосунки розвивалися повільно. Нам потрібен був час, щоб відкритися один одному. Коли я могла залишити хлопців із Світланою, я летіла до нього. Коли ми достатньо пізнали один одного, щоб говорити про себе як про пару, Тарас запропонував мені переїхати до нього на завжди з хлопцями. Я вагалася.

“Чого ти боїшся?”, – переконувала мене Світлана. “Ти його знаєш, і ви зустрічаєтеся більше року. Стосунки на відстані не мають шансів. Зроби сміливий крок і спробуй”.

Я розглянула всі “за” і “проти” і зробила великий крок. Я погодилась на пропозицію Тараса, і він був дуже щасливий. Мої сини все одно ще не ходили до школи, тому вони могли почати навчання в Норвегії.

“Соціальні мережі можуть бути дуже корисними”, – сказала я Світлані, коли ми прощалися. Вона посміхнулася.

“Якби їх не було, я б ніколи не зв’язалася з вами двома. Але тому ви все ще мої найкращі друзі…”

Потім ми обійнялися. “Тримай голову високо. Нема про що хвилюватися”, – прошепотіла вона.

“Я більше нічого не боюся! Ні соцмереж, ні кохання минулих років, ні навіть польотів”, – пожартувала я. І в той момент вирушила назустріч новому життю в Норвегії з дітьми і коханим чоловіком…

Джерело