Хочу поділитися своїм материнським хвилюванням, бо не можу зрозуміти в чому я винна. Чи можу я щось змінити та що мені робити.

У мене дві дочки і син. Всі вже дорослі, всі з сім’ями, дочки вже самі стали мамами, а я, завдяки їм – бабусею. Синок в родині наймолодший і одружився зовсім недавно – ще й року не минуло, в серпні минулого року.

Познайомилися випадково, десь в дорозі, він почав до неї їздити в інше місто, там вони і одружилися. Син привіз невістку до нас і ми відразу відчули – не наша вона. Навіть не в плані статусу і зовнішності, а в плані її дуже непростого характеру.

Вже по приїзду невістки я відчула, що до нас вона ставиться зверхньо. Так, ми простуваті люди, без гонору та шику. На зустріч молодих запросили всю рідню і друзів – треба ж весілля відгуляти. Звичайно ж і пісні голосно співали, і танцювали, все як годиться. Невістка сиділа зовсім якась незадоволена, сердита, дивилася на все це з обуренням. Прошу дочок – подружіться з нею, розговоріть її! Вони мені:

– Ой мамо, ти не розумієш зовсім! Таку пані ніхто не розговорить, вона навіть дивитися в нашу сторону не хоче. Навіть ночувати молоді поїхали в готель – у нас же гості засиділися, спати заважають!

На наступний день вони приїхали, пішли в кімнату, невістку я майже не бачила за ці дні, хоч вона і виходила іноді. Намагалася з нею поспілкуватися, але вона коротко відповідала і зникала за дверима.

Через три дні син зняв квартиру і вони пішли від нас. Чесно – я аж перехрестилася, напружувала невістка мене, ніби я перед нею в чомусь винна. Допомоги ніякої від неї не було в ці три дні: такими довгими нігтями як у неї навіть посуду не помиєш. Та й не звикли ми з чоловіком в своєму будинку ходити навшпиньки перед кимось. Так прості ми, так що тут такого.

До молодих в орендовану квартиру я ходити не стала – син захоче, прийде в гості. Я іноді через нього щось солоденьке передавала, я смачно печу. Син забирав, обіймав мене, говорив спасибі. Мої дочки іноді заходили до брата, невістка до них ніяк не підходила, в телефоні сиділа.

Взагалі, почала я трохи здалеку, а суть ось у чому. Для нашої сім’ї найважливіше свято, коли ми збираємося всією ріднею – це 8 березня.

Навіть Новий Рік ми відзначаємо кожен у себе, а потім по можливості зустрічаємося на вихідних. Ну і дні народження – у кого як вийде прийти, але 8 березня – це святе, всі спішать до мами. Це не в наказовому тоні, просто так уже повелося. Я накриваю великий стіл, навколо багато квітів – від чоловіка, від зятів, від онуків і сина. Відзначаємо з розмахом і весело.

Але ось син недавно забігав, щось пом’явся і сказав, що в цьому році порушить традицію. Я думала вони кудись їдуть з дружиною, як на Новий Рік, який вони провели за кордоном, але він сказав, що з дружиною вдома відзначить. Я щось геть не зрозуміла: якщо вони вільні, так чого ж не прийдуть?

Ну, мовляв, дружині не подобатися вся ця наша обстановка, де всі рідні співають і танцюють. Кажу – приходьте на самому початку на годинку, коли немає ще розпалу свята. Але ні – моя невістка і цього не хоче, їжі багато жирної та некорисної, а вона такого не їсть.

Я тоді сина відразу прямо і запитала:

– Ми їй просто не подобаємося? Чи не її поля ягоди?

– Ну так, – каже.

– Так воно і є! У неї батьки такі – аристократи!

Але нелюбов – це не означає, що нас, як батьків, поважати заборонено тільки тому, що ми прості! Навіщо заради її примх сімейні традиції порушувати?

Я ж багато чого не прошу – тільки один день в році! До речі, у мене і день народження в березні, і я вже передбачаю, що буде те ж саме, хоча цей день мені менш важливий, ніж 8 березня. Прошу сина:

– Ну ти то хоч на годину прийди, щоб мене привітати, рідних побачити.

Він каже:

– Постараюся, але швидше за все прийду на день раніше або пізніше, все ж жіночий день, дружина образиться, що я не з нею і бігти треба їй романтичний стіл накривати як всім жінкам.

Хотілося б запитати таких невісток – ну що ви таке робите з нашими синами, що вони геть цураються своєї родини? Адже мій син іншим завжди ж був! Мене поважають зяті, ми дуже дружні з їх батьками, я дуже любила свою свекруху, завжди у нас спорідненість на першому місці.

Але прийшла в дім невістка і почала все руйнувати. Ну не подобаємося ми їй, але пошкодуй хоча б чоловіка, він же засмучений, я бачу, посиди ти цю годинку у нас – так вже й бути, ми ж стараємося перед тобою, намагаємося догодити!

Я вже й доньок прошу, щоб знайшли з дружиною сина спільну мову, але не виходить. Я б їй капустяний салат зробила б, або ще щось, що вона любить. Дуже мені прикро, що у нас склалися такі стосунки.

КІНЕЦЬ.