Синові 27 років, проживає окремо та далеко вже 10 років.

Начебто працює, сильно не розповідає, прописаний у мене і два роки тому почали надходити листи про кредитні заборгованості.

Почав говорити про проблеми, до пуття нічого не пояснюючи, я насилу, але допомогла, все оплатила.

Через півроку все почалося по новій, почали йти багато листів про заборгованості, почала питати, говорити відверто не хоче, заніс мене до чорних списків скрізь.

Сама дзвонила до банків, що могла, віддавала, заносила його до чорних списків банків.

Додому їхати не хоче, бреше, вигадує всяке марення, що йому дали термін, хоча ніяких повісток за місцем прописки не було.

У мене більше немає ні грошей, ні сил платити, я в усьому повністю собі відмовляю, живу як безхатько. У мене 30 років робочого стажу, у розлученні вже 7 років.

Чоловік пив, до сина достукатися не можу, постійно плачу, страшні картини перед очима, я не знаю, що робити.

Що я зробила не так, що мені робити далі, як жити з почуттям провини, що я не змогла правильно виховати сина.

КІНЕЦЬ.