Після виходу на роботу з декретної відпустки, у Марини зовсім не вистачало часу.

І якщо раніше в будинку завжди була свіжоприготовлена ​​їжа, то зараз Марина готувала про запас на пару днів, щоб і на роботу було що взяти і ввечері чим повечеряти.

А щоб їжа не забирала багато часу в будні, у вихідні вона заготовляла напівфабрикати: заморожувала котлети, голубці, пельмені, сирники, вареники та багато чого іншого.

Заготовляла вона не відразу все, а в міру використання.

Якось свекруха висловила припущення, що з виходом Марини на роботу, у них, напевно, немає нормальної їжі і харчуються вони чим прийдеться.

На це Олексій, чоловік Марини, з гордістю заявив своїй матері, що дружина у нього розумниця, заготовляє про запас напівфабрикати і харчуються вони добре.

Свекруха не любителька готувати і тому з їжею у неї завжди було напружено.

І тут вона збагнула – навіщо готувати, якщо Марина готує.

Почала вона здалеку:

-Добре тобі, Маринка тебе різною смакотою балує. А мені хоч би хтось котлеток посмажив. Ось виховуєш вас, виховуєш, а як на ноги встанете, так і мати не потрібна.

Олексію стало соромно, що він смаколиками харчується, а матуся без котлеток сидить. Увечері він скромно попросив Марину посмажити пару котлет для його мами та розповів їй про розмову з нею.

Марині свекруху теж шкода стало, засмажила і для неї кілька штук.

Наступного разу він скромно попросив для мами сирників. Потім голубців. Потім це просто увійшло в обов’язок і Марина кожен вихідний почала готувати порцію для свекрухи, а Олексій відвозив це матері.

Спочатку вона раділа, що син привозить їй смакоту, а потім почала вважати, що він просто зобов’язаний годувати матір. І знову почала тиснути на жалість:

-Ось ти, синочку, щодня їси, а матері шматок у вихідний принесеш і не думаєш, чим я тут харчуюсь. Ростила тебе, ростила, ночами не спала, відмовляла собі в усьому, а ти прилаштувався до жінки під крильце і все рівно тобі, як мати живе.

Олексій чудово розумів, що вона спеціально так говорить, але спробував з нею посперечатися:

-Мамо, ну ми працюємо цілий день, а ввечері і справи треба зробити і відпочити хочеться. А ти вдома сидиш, можеш собі щось приготувати. На магазини і на подружок у тебе і сил і енергії вистачає, а приготувати собі сил немає?

-Все ясно. Нічого мені не треба. Тільки й чекаєте, щоб мене не стало. Іди додому, синочку… Що тобі про матір думати, – і демонстративно схлипнувши, відвернулася від нього.

Олексій стояв розгублений і не знав, що йому робити. Ніби як краще хотів, а вона знову незадоволена. Він вирішив прямо в неї запитати:

-Ну що я маю зробити? Роботу залишити, щоб тобі готувати?

А мати тільки й чекала на це питання. Зі скорботним виглядом вона сказала:

-Не треба лишати роботу. Тобі сім’ю годувати. Я сама можу собі приготувати. Просто у Маринки такі смачні котлетки. Та й голубчики. Я розумію, що у вас немає часу, щоб готувати старій матері. Я б і сама собі котлетки посмажити могла, просто в мене їх немає. А такі, як у Маринки, я не вмію робити.

Олексій натяки зрозумів. Тільки як Марині сказати, що мама хоче, крім готової їжі, ще й напівфабрикати. Йому було соромно за поведінку матері, але протистояти їй він не вмів. І став він із морозилки потихеньку їжу тягати. Вранці візьме щось із морозилки потай і перед роботою до матері завезе.

Марина рахувати вміла. Знала, скільки приготувала, а скільки у залишку. Зауважила, що з морозилки їжа почала зникати. Спочатку подумала, що сама прорахувалась, коли голубці робила.

У неї кожен пакетик був порційний. Потім така сама історія з іншими продуктами повторилася. І вирішила вона чоловіка запитати.

Олексій і зізнався.

Марина образилася на чоловіка і на свекруху, що за її спиною справи крутять і вирішила перекрити їм цю лавочку.

Перевела його на супчики, щоб знав, як із дому їжу потай тягати. А свекрусі висловлювати нічого не стала, просто перестала з нею розмовляти.

Марина з Олексієм потім помирилися і все в них налагодилося, але свекруха залишилася без смачних котлеток і голубчиків.

Ось так хитрість і жадібність зіграли проти неї…