Коли у Максима не стало матері, вони з батьком майже перестали спілкуватися.

Василь Петрович ходив похмурий. Вдома ніхто у них не готував. Іноді жаліслива сусідка приносила щось зі свого столу.

А так вони обходились магазинними напівфабрикатами. Посуд мили тоді, коли остання тарілка закінчувалась…

Батько сумував, почав гульбанити. Максим намагався його підбадьорити. Та батько не реагував.

Коли батька викликали до школи за щось, що зробив Максим, той казав:

– Ти наробив – ти й виправляй. Я чому червоніти повинен?

І тут раптом батько повеселішав. Навіть прибиранням зайнявся. Став голитися щоранку, одяг прати і вдягатися гарно…

Максим такій зміні у батька був радий. Він не розумів, що саме його так підбадьорило.

Та пройшло пару днів і сталося несподіване! Батько привів у дім тітку Ліду…

Виявляється, вони з батьком розписалися, навіть не повідомивши про це Максима.

– Ось тобі й маєш! – ахнув хлопець. – Ось і отримуй нову маму!

Максим одразу незлюбив цю Ліду.

А вона поводилася так, ніби завжди тут жила. Першого ж ранку, як вона оселилась у них, Максим прокинувся і побачив сніданок на столі, накритий білим вафельним рушничком.

Під рушничком лежали гарячі пиріжки.

Їсти, звісно ж, хотілося, але брати пиріжки у тітки Ліди, це Максим принципово не став.

Він зазирнув у холодильник. Там лежали такі ж пиріжки, приготовані на обід.

Максим витяг один із пакета, і закрив його назад. Подивився – ніби непомітно.

Пиріжок виявився дуже смачним, але брати другий він не наважився. Раптом ця тітка ще подумає, що Максим задоволений і тоді її точно не виженеш.

Ще більше Максима сердило, що батько і ця тітка поводяться так, наче у них справжня родина.

А на його витівки уваги ніхто не звертав. Коли вкотре батьків Максима викликали до школи, прийшла тітка Ліда.

Максим побачив її в коридорі і гукнув, привертаючи загальну увагу:

– Ти чого прийшла, ти мені не мати!

Він бачив, як тітка Ліда відвернулася, щоб приховати сльози. Йому її було шкода…

А ввечері, вона сказала Максимові просто і буденно:

– Тобі треба навчання підтягти, інакше нікуди не вступиш. Жаль, що ти зараз цього не розумієш…

І все! Навіть батькові не поскаржилася. Максимові стало соромно, і він почав вчитися.

А сам себе вмовляв:

– Це не тому, що тітка Ліда так хоче. Просто, щоб дала спокій. Не ходила більше до школи, нічого там чужій тітці робити…

А потім тітка Ліда завагітніла. Незважаючи на це, на столі щоранку стояв сніданок, накритий серветкою і пиріжки, запаковані в холодильнику, які Максим непомітно брав з пакета…

…Оленка народилася маленька і галаслива. Вона зайняла собою весь простір. Тепер уже стало не до Максима.

Він думав, що про нього забули, доки не почув, як тітка Ліда казала батькові:

– Я сьогодні була у школі, вчителька сказала, що Максим добре малює. Якби ж його на якісь заняття віддати. Хлопчик здібний, ти ще пишатися ним будеш…

Максим аж стрепенувся – та як вона сміє ходити до нього у школу, хто вона така?

Але він промовчав, не хотілося батька засмучувати. Та й вчитися малювати йому дуже хотілося.

– Нехай так! Але більше я не дозволю їй лізти у своє життя! – вирішив хлопець.

Коли після закінчення школи, Максим пішов вчитися на дизайнера, тітка Ліда сказала батькові:

– Я продам свою квартиру, купимо Максимові. Навряд чи він у нашому місті роботу знайде…

– Добре, – погодився батько. – Твоя квартира хороша. Ось і купимо одразу дві маленькі – Максимові і Оленці.

– Ні, – твердо сказала тітка Ліда. – Максиме хлопець, йому в дім дружину привести треба. Тому хорошу квартиру йому купимо. А Оленці придумаємо щось. Вона ще маленька…

Ніякої подяки в душі Максима не зародилося.

– Відкупляється тітка! – подумав він. – Я і без неї зможу прожити! Чого вона лізе скрізь!

Але коли батько привіз його в нову квартиру, простору і світлу, то оселився він із задоволенням…

…На своє весілля Максим запросив тільки батька. Батько наполягав їхати з тіткою Лідою разом, а вона вмовила:

– Що ж я Оленку одну залишу? Мала вона ще. Ти вже їдь, а ми на тебе чекатимемо.

Вона відчувала, що не хоче її бачити пасинок, не нав’язувалась…

Потім, коли вже зі своїми дітьми Максим приїжджав до батька, то почув, як Олена сказала тітці Ліді:

– А ти навіщо пиріжки печеш з капустою і м’ясом? Їх ніхто не любить?

– Синок любить, – тихо відповіла вона.

А Максима аж пересмикнуло: знала, значить, що він пиріжки з холодильника тягає, а не сказала нічого.

Ось тільки слово «синок» зачепило його. Він тоді довго думав, як він, так і не зміг її матір’ю назвати.

А вона його за сина вважала. І наполягла, щоб вчитися пішов і квартиру йому віддала. А він усе недоліки у неї шукав…

Став Максим іноді дзвонити тітці Ліді, а вона кожному дзвінку раділа:

– Синку, ти батькові подзвонив, я зараз покличу, – говорила вона, а коли Максим відповідав, що з нею поговорити хоче, то вона аж захоплення свого приховати не могла…

…– Не хвилюйся, все добре у нас, синку, – в чергове сказала жінка, коли їй подзвонив Максим.

А сама вона вже була слаба… Не встиг Максим приїхати.

Головні слова вже біля її памʼятника сказав:

– Мамо, мамо, рідненька моя, – плакав Максим. – Ти сама мене любила і підтримувала… Ти сама за мене переживала… А я ці слова тільки зараз говорю. Якби ж раніше, якби раніше…

КІНЕЦЬ.