Після весілля ми жили дуже добре і не було у нас жодних сварок чи непорозумінь. Але ніяк не виходило зачати дитину.
Та ми тоді були ще юні, тому не переймалися, ще все попереду.

Та з рештою вирішили можливо це знак, що потрібно спочатку мати власне житло.

Тому ми купили квартиру, звісно не самі, якась частина грошей була у нас, якусь нам дали наші батьки. Далі нас чекав ремонт у квартирі.
Чесно кажучи я навіть не очікувала, що ремонт це так дорого. Гроші просто зникали, ми навіть припинили рахувати, бо суми були дуже великі.

Отож житло готове, але завагітніти я так і не змогла.

Тому ми пройшли обстеження та консультації у багатьох лікарів. Ми обоє лікувалися і з рештою через вісім місяців я завагітніла.

Вже через дев’ять місяців у зазначений термін народилася наша дочка – Богдана.

Ще до народження знали, яке хочемо дати ім’я дитині, адже ми дуже чекали її.

Після народження доньки, коли нас ще не виписали я наказала чоловіку, щоб він пішов у магазин та купив ліжечко та коляску доньці. Ми заздалегідь обрали, що нам обом подобається, але чекали коли народиться дитина, що купити. Можливо це забобони, а можливо й ні, але так мені на той час було спокійніше.

Після виписки з пологового я повернулась додому з донькою і була дуже засмучена.

У квартирі не було  ні візка нового ні ліжечка, яке я просила купити.

Але стояли старе ліжечко та візок у якому виросло пів села.

Чоловік сказав, що це його мама наказала не купувати, бо для чого витрачати кошти, отож вдома у нас стояли старі ліжко і візочок.
Як я в той момент розізлилася, не витримала і заплакала. В той час саме до нас завітали свекруха та свекор. Провідати як ми.

Та звісно, провідати, хотіли переконатися, чи ліжечко і візочок стоять.

Коли свекруха взяла доньку і хотіла покласти у старе ліжечко я не втрималась.
Мою істерику чули навіть сусіди. Я вигнала за двері й свекрів і свого чоловіка.

Того ж дня, ввечері до мене приїхали мої батьки й привезли ліжечко і коляску, які ми обрали ще до народження дитини.

Моя мама ладна сама бути боса, але для мене нічого не пошкодує і тим більше для онучки, не те що моя свекруха.

Протягом наступного тижня я з дочкою жила удвох. Чоловік взагалі не цікавився як ми. Лише через тиждень прийшов додому і просив вибачення.

Сказав, що такого більше не буде, що він не дозволить мамі командувати у нашому домі.

Між іншим, ми той старий непотріб викинули ще у той же день коли я приїхала з пологового, бо ще б комусь перепало у спадок.

КІНЕЦЬ.