– Слухай, Ганно, тут така справа, – нервово почав чоловік, старанно відводячи очі вбік. – У мене не дуже хороші новини. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Ну… Коротше, Павлик їхав на машині і… Опинився на узбіччі.

Ганна, яка не очікувала від цієї розмови нічого серйозного, аж побіліла й зробила пару кроків назад, намацуючи спинку стільця.

Її наречений потрапив у халепу? Та як же ж так?! Як це взагалі могло статися?

Павлик – найуважніший і найакуратніший водій з усіх, кого дівчина тільки знала.

– Що з ним? – ледве чутно запитала дівчина. – Скажи, що з ним все гаразд! Ну, будь ласка!

Але Микола мовчав…

Зате вираз його обличчя говорив сам за себе. Хлопець був дуже похмурий, а його в погляді можна було прочитати скорботу всього світу.

Ганна все зрозуміла. Але вона так сподівалася, що помилилась!

Нехай Павлик і буде слабий! Та навіть якщо він лежатиме або щось таке, Ганна його не покине! Вона готова доглядати за своїм коханим хоч усе життя, якщо це буде потрібно! Тільки нехай буде живим…

– Пробач, Ганно, але мені нема чим тебе втішити. Все сталося прямо на місці, лікарів викликати було безглуздо.

Павлика більше немає… Ще раз пробач, але це ще не всі погані новини…

– Що може бути ще гірше?! – плачучи, спитала дівчина.

Щойно її життя втратило сенс. Людина, яку вона любила найбільше на світі, покинула її. Що тепер робити, як далі жити? Як вона впорається? Як вона зможе без Павлика?

– Розумієш, батькам Павла ти ніколи не подобалося. Ну, думаю, ти про це знаєш, – продовжив Микола. – Коротше, вони вирішили, що тебе кликати на поминки не будуть. І взагалі, їхній син знайде останній притулок у рідному місті, а це далеко. Мене просили тобі про це повідомити. І так, галас вони піднімати не хочуть, усім було сказано, що Павлик просто поїхав за кордон у справах по роботі.

– Та за що вони зі мною так? – тихо запитала дівчини. – Що я їм зробила? Чому вони навіть попрощатися з ним не дають? У чому я винна?

– Він їхав до тебе, Юлії Степанівні цього виявилося достатньо. А ще Павлик пішов проти сім’ї, зробивши тобі пропозицію. Ти ж знаєш, що він мав одружитися з дочкою партнера по бізнесу?

– Павлик її терпіти не міг! Він би з нею ніколи не одружився! А мене він любив…

Ганна розплакалася. Звичайно, вона більше не дивилася на Миколу. А даремно. Вираз його очей на одну мить змінився. В них промайнуло щось дивне.

– Я піду. Прийми мої найщиріші співчуття.

– Ні… Ні… Ні…

Дівчина вже не чула слів Миколи. Вона повністю поринула у своє горе, відчайдушно мріючи, щоб все це виявилося сном. Щоб вона нарешті прокинулася і побачила усміхнене обличчя Павлика.

Ганна дуже засумувала. Вона перестала ходити на роботу. Начальник все зрозумів і дав дівчині відпустку. Ганна не відповідала ані на дзвінки, ані на повідомлення рідних і близьких. Зачиняла двері перед друзями, не бажаючи нікого бачити.

Дівчина майже не їла, змарніла, за словами матері, стала більше схожа на тінь.

– Ти так себе на той світ відправиш! – роздратовано заявила Оксана, найкраща подруга Ганни, яка прийшла до неї разом із матір’ю дівчини. – Думаєш, Павлику б сподобалося, що ти так поводишся?

Ганна підвела голову і вперше в її очах прочиталися яскраві емоції. Злість, гнів і якась частка приреченості…

– Я і без тебе це знаю, але вдіяти з собою нічого не можу. У мене руки опускаються, розумієш?

Ганна скочила з дивана і підбігла до вікна. Он та лавка, на якій вони з Павликом так любили сидіти. Трохи далі гойдалка, з якою теж пов’язано багато приємних спогадів. Як можна відпустити коханого, коли все навколо нагадує про нього?

– Тобі треба змінити обстановку, – авторитетно заявила подруга. – Я все вже вирішила. Зараз ти даси мені свій паспорт, і я забронюю для тебе квиток. І ми з тобою поїдемо в одне чудове місто на березі моря. Там є все для гарного відпочинку!

Тобі просто треба розвіятись! Потрібно гуляти вулицями, де ти ще жодного разу в житті не була, потрібно відвідувати незвичайні місця, потрібно знайомитися з різними людьми.

Тобі треба заповнити порожнечу у твоїй душі. Так, це дуже складно, але це просто необхідно. Повір мені, Ганнусю, і дозволь допомогти.

Спочатку дівчина відмовлялася, але зрештою погодилася.

Мати Ганни була рада, що її дівчинка починає оживати і була готова проспонсорувати поїздку, та Оксана відмовилася.

Заради подруги вона була готова і витратитися.

Морське повітря справді робило дива і вже через пару днів Ганна знову почала посміхатися.

Звичайно, вона не стала колишньою веселункою, але і це був уже чималий прогрес.

Дівчина навіть пішла на якусь виставку картин і там навіть розговорилася з якимось чоловіком.

Приємний чоловік зміг підібрати ключик до душі Ганни, і на його пропозицію прогулятися вечірнім містом дівчина відповіла боязкою згодою.

Однак, вона відразу уточнила, що це тільки прогулянка, і ні на що більше він претендувати не може.

– Тут є хороший ресторан, я вас запрошую.

Зрозуміло, що Оксана не змогла відпустити подругу одну із незнайомим чоловіком у чужому місті.

Хто його знає, що може статися. Руслан був не проти, навпаки, навіть похвалив передбачливість дівчини.

Ресторан і справді був чудовий. Чистота і затишок, чудова кухня, ввічливі офіціанти. Ганна з подругою чудово проводили час.

Аж раптом Оксана побіліла і швидко сказала:

– Давайте підемо звідси!

Ганна здивувалася такій поведінці подруги.

Вона обернулася і… Келих вислизнув з її руки від побаченого.

За п’ять кроків від неї стояв… Павлик! Живий!

Він обіймав за талію симпатичну дівчину і весело сміявся з якогось жарту. Це точно був він! Ганна не могла його ні з ким не переплутати.

Та й Микола, який стоїть поруч з ним, не давав приводу засумніватися в тому, що відбувається.

– Павлик? – тремтячим голосом запитала дівчина. – Павлику, це ти?

Нарешті хлопець глянув на неї. За секунду його обличчя змінило п’ять виразів.

– Та я це, далі що? – раптом запитав він.

– Ти?! Живий?!

– Бачу ти живий здоровий! – втрутилася в розмову Оксана. – Цілий і неушкоджений. От тільки навіщо було брехати? Навіщо було, щоб твоя дівчина так переживала? Ти хоч уявляєш, що з нею коїлося? Коханого не стало, на поминки не пустили, а все довкола нагадує про нього. Та Ганна ледь пережила це все!

– Та це її звичний стан, – скривився Павло. – Вона від будь-якої дрібниці шаленіє. Та я просто від неї втомився! Але й кинути дівчину за місяць до весілля, я теж не міг, це негативно позначилося б на репутації нашої родини. От і довелося розіграти невелику виставу. А вона мене й тут знайшла!

– Який же ж ти… У мене просто немає слів!

– Зачекайте, – Руслан нарешті усвідомив те, що відбувалося, і був вкрай незадоволений поведінкою хлопця. – Це що і є твій хлопець, якого не стало?

– Так.

– А ходімо вийдемо, поговоримо! – Руслан почав вставати з-за столу, але тут йому на лікоть лягла маленька жіноча ручка.

– Не треба, – губи Ганни тремтіли, вона ледве стримувала сльози. – Все одно нічого вже не зміниться. Але тепер я знаю правду! Мені буде набагато легше.

– Впевнена?

– Абсолютно…

…Павлик поїхав із міста.

А самій Ганні так сподобалося це місто, що вона переїхала туди жити.

З роботою проблем не було, із житлом допоміг Руслан. А вже через пів року Ганна вийшла заміж. Так-так, саме за Руслана…