У дочки вкотре проблеми, і вона просить, щоб я пустила її з сім’єю до себе пожити. Її прийму, внучку теж без даху над головою не залишу, а ось зятя бачити не хочу, тим паче у себе вдома. Вистачить з мене, раз вже жили разом. Не вміє поводитися і заробляти, нехай живе, де хоче.

Люба вийшла заміж у двадцять років, попри вмовлянню почекати. Сама ще студентка, чоловік – хтозна-що, але в неї кохання в голові, нікого не слухала. З милим, говорила вона, рай у курені. Під куренем малася на увазі кімната в гуртожитку, де зять жив зі своєю матір’ю, вітчимом і молодшою сестрою. Туди ж намірився і дружину привести.

Я взагалі не розуміла, як вони там усі вміщаються, хіба штабелями чи по черзі в цій кімнаті знаходяться. Куди там ще одна людина? Стиснувши зуби запропонувала молодим пожити в мене, доки донька довчиться. На зарплату зятя було не розгулятися.

Але гордий зять заявив, що не хоче у тещі жити. Обіцяв, що кілька місяців поживуть із його ріднею, а потім винаймуть квартиру.
– От і жила б удома, поки він на квартиру заробляє, – умовляла я дочку.
– Та що ж я за дружина така буду, якщо з чоловіком тільки в радості та затишку згодна бути? Це не сім’я, – наполягала дочка, а я махнула рукою. Вона з дитинства вперта була, а тут ще “велике кохання”.

Прожили вони в гуртожитку рідні десь пів року. Там, виявляється, вітчим попиває, тож щодня “розваги”. Мати чоловіка начебто не п’є, але й без випивки дивна якась, спокійно розмовляти взагалі не може, постійно кричить. Як дочка стільки прожила в цьому пеклі, я не уявляю.

Через пів року зять таки зміг заробити на окрему квартиру. В оренду, звичайно, про купівлю там і не йдеться. Він якимсь продавцем побутової техніки працює, тож зарплата невелика. Дочку одягала-взувала я, вона ж ще вчилася на останньому курсі. Люба хотіла перевестися на заочне, щоб допомагати чоловікові, але я була проти. Стільки грошей уже вклали в її освіту, що з останніх курсів на заочне йти було безглуздо.

– Ви тільки з дітьми не поспішайте, – благала я дочку. – Зять і зараз сім’ю забезпечує зі скрипом, а з дитиною ви взагалі потонете.
– Не нагнітай, мільйони людей живуть ще гірше, і нічого, якось справляються, – кривилася дочка.
– Ось саме – якось, а я не хочу, щоб ти так жила, – повторювала я, але дочка закочувала очі та переводила розмову.

Влаштувалася вона працювати швидко. Зарплата була невелика, але без досвіду одразу після університету очікувати було безглуздо великі гроші. Я допомагала по можливості. То грошей підкину, то продукти, то одяг куплю. Люба на місці не сиділа, шукала кращої роботи.

А ось зятя і так все влаштовувало. На всі питання, чи не збирається він міняти роботу, він відповідав, що краще зараз не знайти – криза ж.
– Скрізь усе через зв’язки, а якщо зв’язків немає, то тебе ніхто не візьме, – міркував він. Такого ледаря і зі зв’язками навряд чи взяли б, здається мені.
Через три роки після університету донька вже працювала на гарному окладі.

На тому місці вона пропрацювала понад рік. Прийшла на прохідну вакансію, але згодом втягнулася в роботу, перейшла там же до іншого відділу, навіть підвищення отримала. Почала більше заробляти.

Зять як працював там у себе в магазині, так і працює. Там увесь колектив уже тричі змінився, люди йшли шукати зарплату вище, а наш все сидів.
– Та куди я піду? Нині скрізь мало платять. Любі просто пощастило, та й взагалі бабі простіше влаштуватися, до них вимоги нижчі, – говорив він.

Мене від нього вернуло, але дочка продовжувала заглядати йому до рота. Коли зятя зрештою звільнили, мені донька не сказала, до останнього приховувала, але потім усе-таки з’ясувалося. Нову роботу її чоловік шукати не поспішав.

– Ну, куди мені йти? У вантажники? Ось ще я буду здоров’я за копійки гробити! Ні, шукатиму щось краще, — вернув він ніс від пропозиції хоч кудись влаштуватися. У нього складний період.

Ось під час цього складного періоду, що затягнувся на пів року, дочка як виявилось була в положенні. Я знову про все дізналася остання, коли вже живіт було видно. Запитую, куди вам дитина, самі ледве виживаєте.
– Чоловік сказав, що аборт – це гріх. Ми якось упораємося, не хвилюйся, він уже роботу знайшов.

Дивно про гріх чути від людини, яка порушує більшу частину заповідей. Праведник знайшовся! Але робити вже не було чого. Дочка пішла в декрет, і тут виявилось, що нова робота зятя не покриває навіть оренди квартири.
Роботи як такої не було. Був якийсь підробіток. Тому заплатити за квартиру вони не змогли, а дочка попросила мене дати притулок на якийсь час. Я переступила через себе і погодилася, хоч бачити зятя не хотіла.

Разом ми прожили недовго, лише три місяці. Зять вийшов на якусь роботу, а дочка на той час уже народила. Про те, щоб знову винаймати квартиру, не йшлося. Грошей у них не було, хоч я не брала ні за продукти, ні за комуналку. Але навіть на себе грошей не вистачало. Я вже не знаю, що за робота там у зятя була, мені здається, що він просто з дому на весь день кудись йшов, щоб його не чіпали.

У побуті я із зятем не могла вжитися. Він звик, що його обслуговують – їжу накладають, речі нагладжують, а сам він за собою посуд не помиє та речі у пральну машину не складе. Робила зауваження йому, кривився, але виконував, а потім Любі претензії висловлював, що я змушую його бабську роботу робити.

Не витримала я черговий раз вислуховувати його розсмоктування, що він мужик, він не повинен мити посуд, у нього для цього дружина є.
– Не мужик ти, а одна назва. Чоловік свою сім’ю забезпечує, про дружину та дітей дбає, а ти дармоїд! Посуд його за собою попросили помити – оце так прикрість! У тебе дружина з дитиною цілий день одна возиться, ще вечерю тобі готує. До речі, з продуктів, які я купила, а ти, чоловік, пакет молока в будинок не приніс жодного разу.

Схопився, забігав, оченятками своїми крутить, а сказати мені нічого не може. А що він скаже, якщо я скрізь права? Сказав, що жодної хвилини більше в цьому будинку не затримається, і терпіти таке ставлення до себе не стане. Та й нехай!

Він пішов, дверима грюкнув, а дочка плаче – навіщо чоловіка образила, він добрий. Так, добрий, коли спить зубами до стінки. І дочці я все висловила, що вона дурна, яка тримається за цю нікчемність і гробить своє життя. Вона зі мною посварилася, забрала дитину та пішла.

Два дні звісток не було, потім приїхала вона по речі. Вони з чоловіком повернулися до комуналки до його рідні. Я навіть говорити нічого не стала, нехай сама розв’язує питання, раз розумних порад слухати не хоче.
Місяць ми з нею не спілкувалися майже, потім поступово почали налагоджувати контакт.

Вона почала до мене приїжджати, онуку привозити. Про зятя я нічого чути не хотіла, ми з Любою цю тему старанно оминали. Але я знала, що вони продовжують жити у сватів, які такому стану справ не раді.

Два тижні тому дочка прийшла до мене із розмовою. Довго м’ялася, а потім попросила пустити їх пожити. Виявилося, що її свекрусі народжувати скоро, а в їхній кімнаті й так не розвернутися. Тому Любі з дитиною та чоловіком вказали на двері. А на винаймання квартири у них грошей все ще немає.

Я відповіла, що дочку та онуку завжди готова прийняти, а от зятя і на поріг не пущу. Він дорослий мужик, нехай живе де хоче, але ноги його в моїй квартирі не буде. Дочка у сльози – каже, що без нього не піде, це буде зрада. Але я свого погляду міняти не буду – зятю в моїй квартирі робити нічого.

Люба пішла, попросивши мене ще раз подумати, але тут і думати нема чого – питання вже вирішене. Для неї та внучки двері мого будинку завжди відчинені. Але тільки для них.

Знаю, буде багато людей, які засудять, але треба виговоритись, бо більше нікому й ніде. У нас чудова сім’я і ми завжди плануємо все заздалегідь, коли чекали на першу дитину, подбали

Вирішив все-таки написати сповідь про свою історію з життя. Рік тому я поїхав у відрядження, спочатку думав на місяць, в результаті вийшов цілий рік. Коли я через 2 тижні перебування

За своєю необережністю я зараз опинилася у непростій ситуації. Я наче між двома вогнями: сестрою та чоловіком. І, здається, коли я вирішу, що робити, мені доведеться несолодко. Може, ви підкажете,