Настя завжди була цікавою дівчинкою, яка не любила сидіти на місці. Всі в селі знали її, бо не було жодного дня, щоб вона не виявлялася в центрі уваги.

Її біляві коси летіли у всі боки, а очі, повні цікавості, виблискували як два маленьких сонечка. Але мало хто здогадувався, яким вітром принесе ця маленька буря.

Все почалося в дуже ранньому віці. Всі малюки, звісно, любили гратися у дворах, бігати по траві, ловити метеликів, але Настя, ще зовсім маленькою, почала вигадувати для себе неприємні пригоди.

Всі були вражені її активністю. Одного разу, коли вона була на подвір’ї у своїх батьків, їй заманулося полазити по старому дереву, що стояло біля хати. «Ну що ж, ми ж справжні пірати, чи не так?» — сказала вона, і без жодних вагань почала підніматися на гілки, незважаючи на всі попередження старших.

Всі стояли і дивилися, як вона лукаво посміхається, а в думках у них була лише одна думка: «Це кінець!»

Батьки, які побігли до неї, були вражені її безстрашністю. «Ти не боїшся?» — запитала мама. А Настя лише відмахнулася: «Ні!» Того дня вона отримала свою першу нагороду — смішний титул серед дітей у селі: «Найсміливіша». Але це був лише початок її пригод.

Що таке дитинство Насті для сусідів? Це було щоразу нове випробування, і кожен, хто хоч трохи був знайомий з її родиною, міг повідати історії про те, як ця маленька дівчинка, здавалося б, навіть не помічаючи цього, піднімала справжній переполох.

Одного разу, коли Настя була вже у віці шести років, вона вирішила, що її мати не повинна більше шити сорочок для сусідів. Мати Насті була чудовою майстринею, шила на замовлення, і її роботи славилися.

А Настя вважала, що це її особисте завдання — захищати маму від зайвих турбот. Тому одного літнього дня, поки мама була на базарі, Настя зібрала всіх дітей із сусідніх дворових хат і вирушила до сусідки, яка чекала свою нову сорочку.

Вона прийшла в гості, привіталася, а потім сказала: «Моя мама більше не буде вам шити! Іди, забирай свої нитки!» І хоча це було сказано голосно й чітко, вона зовсім так кричати.

Її бажання було абсолютно серйозним: припинити цей бізнес і впевнитись, що мама не витрачатиме більше часу на чужі замовлення.

Сусіди, які спостерігали за цією сценою, лише дивувалися від її прямоти та рішучості. Всі сміялися, але й разом з тим — почали дивитися на Настю трохи по-іншому. Це була перша велика «громадська акція» маленької дівчинки, і її важко було забути.

Найбільше про дитинство Насті знав священик, отець Ярослав. Він завжди приходив до їхнього дому для сповіді, благословення та порад, і мав певне ставлення до всієї родини.

Але однієї неділі, коли Настя була вже на порозі підліткового віку, сталася подія, яка залишила навіть його в потрясінні.

Це сталося після того, як вона, послухавши свій юний розум, вирішила, що ніхто не має права диктувати їй, коли вона повинна йти до церкви. Одного недільного ранку, коли весь сільський народ збирався йти на службу, Настя вирішила зробити це по-своєму.

Вона вирушила до церкви раніше, ніж усі, але замість того щоб зайти через двері, що відкриваються для вірян, вона вирішила залізти через вікно.

І не просто залізти, а створити такий шум, щоб всі в селі звернули увагу. Вона залізла в церкву прямо перед початком служби, і священик побачив її молившись, так налякався, що навіть не зміг продовжити молитву.

Всі парафіяни спостерігали за цією сценою, а Настя сиділа, сміючись, на церковних лавках, як ніби це найкраща розвага в її житті.

Священик, помітно розгублений, звернувся до неї: «Дитя, що ти робиш?» Настя подивилася на нього і, ніби не помічаючи ситуації, відповіла: «Я прийшла молитися. А ви, мабуть, забули, що в церкві є вікна?»

Це був момент, коли навіть священик зрозумів, що не все підлягає контролю. Усі, хто був свідком цієї події, сміялися з цієї ситуації.

З того часу в селі почали ходити жартівливі легенди про те, як Настя могла перетворити будь-яку, здавалося б, серйозну ситуацію в справжній вихор емоцій.

З часом Настя стала менш активною у своїх пригодах, але ті, хто бачив її колишні витівки, назавжди залишилися враженими її безстрашністю та рішучістю.

Навіть священик, який спочатку був вражений її вчинками, врешті-решт подивився на неї з певним розумінням і трохи по-іншому почав ставитися до її безстрашності.

А сусіди, яких Настя не раз приводила в подив, все ще не могли забути про її дитячі витівки. І хоча час минав, сміх та здивування не покидали їхніх спогадів.

Через кілька років на Свят Вечір всі зібралися за столом, і згадували дитинство, ці хвилини. Зараз все змінилося.

Джерело