У дитинстві, коли я мешкала з батьками, у нас часто зупинялися родичі. Вся рідня мами та тата з маленького містечка. Якщо комусь треба було лікуватися або просто потрапити на прийом до хорошого фахівця, навіть якщо планувалася якась велика покупка, то всі їхали до нас.

Мама всіх приймала та розміщувала. Якщо хтось із рідні приїжджав із дітьми, то їх заселяли до мене у кімнату. Зрозуміло, маленькій мені не дуже подобалося жити з малознайомими людьми пліч-о-пліч. Бачилися ми рідко і якоїсь особливої прихильності один до одного не відчували.

Але найцікавіше те, що мама, зовні завжди була радісна від приїзду гостей, а за спиною постійно їх ненавиділа.

Коли їхали тітки та дядьки, то батько з матір’ю завжди емоційно обговорювали як їм не подобається безлад, як неприємно, що вдома хтось ходить у трусах, як незручно збиратися вранці на роботу, бо ванна кімната завжди зайнята.

Мені теж не подобалося спати на розкладачці. Адже іноді доводилося поступатися своїм ліжком. Думаю, кожен із нас розуміє, що коли ти звикаєш до одного способу життя, то будь-яке вторгнення приносить певний дискомфорт.

Зараз я вже одружена й у нас з чоловіком є дитина. Живемо ми у столиці. Фінансові можливості нашої сім’ї не великі. Поки що ми змогли дозволити собі лише однокімнатну квартиру.

Про розширення житлоплощі ми думаємо вже давно та активно працюємо в цьому напрямку. Але, попри економію, усі попередні роки ми намагалися вирватися з родиною у відпустку, щоб побачити рідних.

А цього року мама нарешті дозріла, щоб приїхати до нас у гості сама. І ось коли дати поїздки були вже визначені, я вирішила уточнити у мами, де б вона хотіла жити. На вибір у мене був непоганий готель або просто орендована квартира.

Ось тут я дізналася багато нового про себе як про дочку. Виявилося, що матір я не люблю і не ціную. Та й не людина я, а тварина бездушна і безсердечна.

Адже весь час, поки ми планували мамин приїзд, вона чомусь була впевнена, що житиме вона у нас. На мій подив, як вона собі це уявляє, куди ми повинні її розмістити, коли у нас площа квартири 34 квадрати, нас троє і кішка, мама лише абстрактно відмахнулася фразою:
-Якби ти мене любила, то і місце знайшлося б!

Але я її кохаю. А ще я люблю себе, чоловіка та нашого сина. І хочу вдома почуватися зручно і комфортно. А так нам доведеться спати у дві зміни по черзі.

Навіщо такі жертви, якщо ми можемо собі дозволити оплатити мамі готель? Зараз безліч варіантів у нашому ж районі. Хвилин десять у дорозі – і ми вже в неї чи вона у нас. Як зручно!

Тільки не для моєї мами! Коли я нагадала, що вона сама все життя не була в захваті від набігів родичів до її квартири, мама відповіла своєю улюбленою фразою: це інше.

Донести до матері, що я просто хочу, щоб усім було комфортно і від відпустки залишилися лише позитивні спогади, мені не вдалося. Два дні після цієї розмови мама на зв’язок не виходила, мовчала. А вчора написала мені повідомлення, що на вихідні поїде здавати квитки. Не хоче нас напружувати ось і вирішила не їхати зовсім.

Тепер вона все вивернула у такому світлі, що ми не раді її бачити. Після цього дзвонив батько. Намагався висловити мені, що так поводитися з матір’ю не можна і треба мені просити вибачення.

А як я поводилася? Хотіла лише сплатити проживання. Усі витрати ми б взяли на себе. Що тут поганого?

Потім брат ще дзвонив і навіть мамина старша сестра – тітка Галя. З їхніх оповідань виходить, що я матері наговорила всяких образ, а під кінець взагалі заявила, що на поріг не пущу.

Що мені тепер робити? На мене за кілька днів озброїлися всі рідні! Вони тепер вірять лише маминій історії, а мене й слухати не хочуть. Наполягають, щоб я просила вибачення перед мамою.

КІНЕЦЬ.