Якось Сніжана, сестра мого чоловіка, покликала нас на день свого народження. Якщо чесно, у нас ніколи не було добрих стосунків. На святі була вся рідня мого чоловіка.

І кожен із них вважав своїм обов’язком вітати не Сніжану, а мого чоловіка. Ми не розуміли, що відбувається, а гості й далі називали його щедрим братом.

Як подарунок ми поклали в конверт 3 тисячі, але це не ті гроші, заради яких всі будуть називати тебе щедрим, чи не так. Але коли свекруха взяла келих, щоб сказати перший тост, все стало зрозуміло.

-Ярослав. Оскільки ти старший брат, а у Сніжани ще не має пари, то ти зобов’язаний допомагати молодшій сестрі. У тебе 2 квартири, і тому ти подаруєш одну із них своїй улюбленій сестрі. Гості піднімали келихи за мого чоловіка, а ми переглядалися один з одним, перебуваючи у աоці…

-Братику, ти ж мені ту нову подаруєш? І коли я вже зможу заїхати? Я не витримала і вирішила поставити всіх на місце. -По-перше, у Ярослава одна квартира.

Друге житло належить лише мені, оскільки я отримала його у спадок. До речі, половина першої квартири за законами теж належить мені.

На щастя, чоловік також підключився: -А я колись комусь казав, що маю намір дарувати комусь квартиру? Сніжана вже не дівчинка, і сама може подбати про себе.

-Це ж твоя сестра, мерзотник. Як ти смієш таке казати? – закричала свекруха. -Знаєш що, мамо. Мені вже набридло йти у вас на поводу і дарувати Сніжані все – за першим її бажанням.

У цей момент свекруха піднялася зі свого місця і почала підходити до чоловіка, замахнулась і готувалася вдарити — але я схопила її за руку. -Не смій чіпати мого чоловіка!

Я взяла чоловіка за руку, жбурнула конверт у бік Сніжани – і ми пішли. А поки йшли, я чула, як родичі перешіптуються між собою, дивуючись тому, якою божевільною та ненормальною є моя свекруха.

КІНЕЦЬ.