Одружився у 20 років, дружину любив до божевілля, з розуму від неї сходив, так радів, що в мене така красуня в дружинах. Через 12 років дізнався про кілька зрад, коли вона майже на самому початку зраджувала з колишнім шефом.

Плакала, кричала, благала пробачити, говорила, що щось із собою зробить. Намагався вибачити, спробували почати з чистого аркуша, але почуття минули, вона стала чужою і порожньою для мене людиною.

Декілька років просто існував. У черговому відрядженні зустрів іншу жінку, почуттів не було, але дах зірвало, просто близькість. Усі переконання та обмеження злетіли до біса. В мені щось зламалося, щось у середині перемкнуло.

Став користатися кожним випадком. Почуттів не хотів, стосунків не треба було, ніби з ланцюга зірвався. Усіх зв’язків і не порахувати. Зовнішністю та харизмою не був обділений, дівчата та жінки завжди звертали на мене увагу. За десять років кілька разів побував у лікаря.

Як дружина нічого не дізналася, не уявляю. Але як кажуть, скільки мотузочці не витися. Дружина дізналася, видав себе безглуздо, а якщо чесно, то ніколи не приховував, просто не афішував.

Була з дружиною розмова ведверта, брехати не став, розповів усе. У дружини шок, ходити не могла, трималася за стіни, навіть плакати не могла, добу у прострації, а потім істерика. Разом ходили до сімейного психолога, але не допомогло, я зламався, почуттів немає, стосунків не хочу, я в них не вірю.

Міняти теж нічого не хочу, дружина намагалася щось для мене робити, але мені вже нічого від неї не потрібно, і сам для неї нічого робити не хочу. Напевно, це мої нерви поїхали, на жінок нормально дивитися не можу, вони для мене не люди просто об’єкт для фізичної близькості.

Напевно, я зламався після її зрад, нерви не витримали і дали такий збій, а розум пішов слідом. Знаю, не правий, знаю, так не можна, але виправити вже нічого не можна, та й заради чого?

КІНЕЦЬ.