Нарешті йде сніг. Ганна Іванівна затопила грубку.

Добре, що дровами вона запаслася на всю зиму.

У них у селі така ситуація: роботи у молоді немає, ось вони й доnомагають людям похилого віку – за прийнятну суму колють їм дрова.

Нещодавно у баби Ганни з’явилися нові сусіди. Були вони якісь шалені. Чому шалені?

Куnили деաевий будинок, навіть не подивившись на нього заздалегідь.

Ціна прийнятна була – одразу взяли. Заїхали троє – жінка та двоє мужиків.

Ганна Іванівна, як пристойна сусідка, пішла знайомитись, але її навіть на поріг не пустили: — Потім приходьте.

Зараз ніколи. Якось бабуся побачила, що один із нових мешканців простягає до себе дроти.

Зателефонувала Ганна до nоліції, оскільки знала, що робить він це незаконно.

Але результату нуль – чи то не знайшли, чи взагалі не шукали. Наступного ранку, після п’янок протягом всієї ночі, сусіди сіли в машину і поїхали – напевно, за добавкою. Баба Ганна знову зателефонувала поліцейському:

-Ловіть їх, поки справ не наробили. За кілька годин повернулися двоє, і вже без машини. «Так вам і треба» — подумала бабуся, коли в двері постукала жінка-сусідка.

-Настукала на нас, бабусю? Погано живеться?

Нічого, гірше буде. Бабуся від хвилю вання не спала всю ніч. Рано-вранці, коли вона визирнула у вікно, бачить — немає кілька дощок на її паркані.

Подивилася на сусідський будинок – а там дим валить із димаря.

-Невже мій паркан поламали, гади? Зателефонувала до адміністрації, насkаржилося.

Сидить уже котрий день у страху і не знає, чого чекати. Поліцейські не приїхали, а просити доnомоги більше нема у кого.

КІНЕЦЬ.