У 55 років я зрозуміла, що мої діти не цікавляться мною, мають своє життя.

У Німеччині, влаштувавшись на роботу, у мені причаївся глибокий смуток – я не знаю, до кого звернутися за підтримкою. Я давно мирно розлучилася, розбіжність цінностей зруйнувала наш шлюб.

Ми прагнули зберегти його для дітей, але нещастя взяло гору. Подруга вмовила мене переїхати, посилаючись на дорослих дітей та скромну зарплату.

Несподівано життя в Німеччині мене цілком влаштувало. Ми, українські жінки, зблизилися у спільному вигнанні. Сумуючи по дому, ми знаходили втіху в суспільстві одна одної, допомагали волонтери.

Коли мої діти довідалися про мою стабільність, вони почали шукати постійну інформацію. Їхні потреби зростали, вони вимагали грошей, незважаючи на моє власне фінансове становище.

Спочатку я допомагала їм, але їхні наполегливі прохання вступили в суперечність із необхідністю забезпечити своє майбутнє самотужки. У вересні настав переломний момент.

Вони взяли на себе зобов’язання бабусі, яка заробляла за кордоном, та висунули необґрунтовані вимоги. Я відмовилася, чим сильно їх засмутила.

Їхнє наступне мовчання натякає на образу. Я боюся, що зробила помилку, віддаляючи своїх дітей. Чи всі матері за кордоном стикаються з такою вимогою грошей від своїх дітей?