Моя дочка з’явилася коханою та бажаною. Тяжко було без бабусь і дідусів і третій курс інституту. У вихованні доньки брали активну участь з чоловіком. Клеїли та малювали, щось для саду. Безліч гуртків. Театри кіно, гойдалки, каруселі. Коли їй було 5 років, а мені 25 років почалися проблеми зі здоров’ям.

Звільнилася з роботи і, озброївшись комплексом, що не можу заробляти гроші, стала весь будинок тягнути на собі, таким чином забезпечуючи чоловікові та дочці цілковитий комфорт. Так я виховала двох егоїстів. Коли дочка пішла до першого класу, хлопчик був іменинником і пригощав цукерками.

Вчителька мені потім розповіла, що вона одну з’їла, а іншу віднесе мамі, бо мама хворіє. Це був її єдиний добрий вчинок! Далі вона почала віддалятися, не спілкуватися зі мною. І що далі, то жорсткіше.

Пролетіли шкільні роки. Золота медаль. Інститут. Гідна робота. До мене повне відчуження. Слухала поради психологів. Пробувала і так і сяк. Але так і не достукалася. Вона, заробляючи великі гроші, манндрувала всім світом.

Красива, струнка, але заміж вийшла лише у 30 років. Аля забрала речі та пішла до чоловіка. Я не засуджувала її вибору. Дуже чекала на онуків. Але їм спочатку було не до цього, а потім вирок – вона не може мати дітей. Почалися постійні еко. Мені це розповідали, але без бажання. Скупість у всьому. Брехня постійна.

Поїхала років зо два тому на Цейлон. Я попросила привезти чай. Так, привезла 100 грамів у пакетиках. Я сказала, що вона скупа, жадібна та розважлива. Вона перестала спілкуватися зі мною. А у грудні повідомила, що чекає дитину.

У 38 років, буде двійня. Була шалена радість, перемішана з тривогою. Так, відзначаючи в календарі тижні, дожили до 31-го. Я знала, що вона не хотіла нічого купувати до 30 тижнів. Я лазила на сайтах в інтернеті, багато читала, та й потихеньку купувала дитячі штучки. Знали, що буде дівчинка та хлопчик.

Після 30-го тижня, сказала, що спочатку все є. Вона вилила на мене купу бруду та відмовилася брати речі. Я другий тиждень в істериці. Написала їй, мовляв, можна я до тебе приїду. Так сумую, хочу побачити твій животик. Відповідь була: «навіщо?».

Невже це гріх купити бабусі дитячі речі? У мене не висихають очі. Бачу на вулиці візок і починається істерика. Адже в неї також дочка під серцем. Як це пережити? Просто може поставити жирну крапку у наших відносинах. Але як тоді жити далі?

КІНЕЦЬ.