— Твоя мама не дала добавки моєму сину, Артеме! Я більше до неї не поїду, вона мого сина ніколи не вважатиме онуком.

Про це я чоловіку заявила вчора після візиту до його мами.

Ми з Артемом одружені всього три місяці. У мене є син від першого шлюбу.

Коли ми вперше пішли до свекрухи, щоб познайомитися, вона не проявила ніякого інтересу до мого Данилка. Хоча він дуже контактна дитина, йому 8 років.

Він завжди мріяв мати родину і бабусю, але я сама сирота, з першим чоловіком не склалося. Тому я і він вірили, що мій другий шлюб стане для нас справжньою родиною.

Але вчорашній день і вчорашня вечеря у свекрухи все розставили по місцях.

Коли ми сиділи за столом, мій Данилко попросив ще котлетки. Свекруха проігнорувала його прохання.

Внукам від дочок, які теж були у неї в гостях, вона сама пропонувала і десерти, і підкладала картоплю з котлетками.

А прохання мого сина просто проігнорувала. Більше я до неї ходити не збираюся, хоч Артем захищає маму і ображається.

— Ти все вигадуєш, — сказав чоловік, коли я йому висловила все, що думаю. — Мама просто не почула.

— Не почула? — я аж засміялася від обурення. — Вона прекрасно все почула! Просто для неї Даня не внук.

— Ну, він же не рідний їй, — тихо пробурмотів Артем.

І тут мене мов підкинуло.

— А ти? Ти йому хто? Чому ж тоді обіцяв, що ми будемо родиною, що ви його приймете?

Артем мовчав.

Я лягла спати з тяжкістю на душі. Данило теж був засмучений. Він ще зранку питав мене:

— Мамо, а чому бабуся мене не любить?

Я не знала, що відповісти. Як пояснити восьмирічному хлопчику, що любов до дітей у дорослих буває вибірковою?

Наступного дня свекруха сама зателефонувала мені.

— Ти що, ображаєшся через якусь котлету? — її голос бринів холодом.

— Не через котлету. Через ваше ставлення до мого сина.

— Доню, не перегинай. Я просто не звикла, що у мене є ще один внук.

— Не звикли? Так звикайте, якщо хочете, щоб ми до вас приходили!

Вона замовкла. А потім сказала те, що поставило крапку в нашій розмові:

— У мене є свої рідні внуки. Я їм бабуся. А твоєму хлопчику я ніхто.

Я поклала слухавку, і мені стало так погано. За Данила, за себе.

Я йшла в цей шлюб з вірою, що у мого сина буде справжня родина. Але тепер розуміла, що цього не буде.

Ввечері Артем знову почав розмову.

— Може, ти просто даси мамі час?

— Час на що? На те, щоб вона звикла зневажати мого сина?

— Вона не зневажає, ти не правильно розумієш

— Вона це сказала прямим текстом!

Між нами сталася неприємна суперечка. Досі не розмовляємо.

І тепер я не знаю, що робити. Я люблю Артема, але я не дозволю, щоб мого сина ображали.

Що робити в такій ситуації? Чи варто боротися за те, щоб свекруха прийняла Даню?

Чи просто змиритися і віддалитися від неї? Я заплуталася. Дуже хочу почути пораду.

Джерело