— Ми всі їй твердили: “Зачекай, не рубай з плеча!”, умовляли подумати добре, але куди там! Вперлася, мовляв, за такі копійки хай хтось інший свої нерви псує, — ділилася з приятельками Лідія Сергіївна.

— Ну і що, звільнилася? А ти ж казала, що твої молоді так чекали виходу з цього затяжного декрету невістки, як Бога з неба? – поцікавилася одна з жінок.

— Чекали, — гірко усміхнулася Лідія Сергіївна, — дочекалися, одним словом. І що найцікавіше, пішла вона, а винен у тому, що в сім’ї грошей не вистачає, мій син. Отакої!

У Лідії Сергіївни є 36-ти річний син, 8 років тому він одружився з Ганною.

За рік молоді доволі жваво й вдало взяли іпотеку, здавалося, виплатять її легко й раніше терміну, обумовленого банком.

— Обидва працювали, обидва добре заробляли, – каже Лідія Сергіївна, – у невістки часом виходило навіть більше, ніж у сина: їм якісь квартальні премії давали.

У начальства невістка була на хорошому рахунку, хвалили, просували на посадах. Я натішитися не могла, до чого все добре складалося.

Ганна старша за чоловіка на 3 роки, у рік, коли вони одружилися, їй виповнився 31 рік, і саме вона була ініціатором того, що з дітьми зволікати в їхньому випадку нічого.

Треба вже, мовляв, інакше можна й зовсім без них залишитися.

— Вони й не переживали ні про що, – згадує Лідія Сергіївна, – не всі накопичення вбухали в іпотечний внесок, як я зрозуміла, у невістки була гарна подушка безпеки.

Як сама зізналася: збирала на випадок, якщо заміж не вийде, щоб для себе дитину мати і матеріально не сильно страждати.

Коли зʼявився на світ, 6 років тому онук, Лідія Сергіївна зраділа, син був задоволений і гордий батьківством, а сама Ганна буквально вся розчинилася в материнстві: книжки розумні читала, з дитиною займалася ревно, розвивала, сама робила масажі та інше.

А потім дізналися, що невістка в положенні знову, виходило так, що різниця між дітьми очікувалася у 2 роки і 9 місяців, тобто з декрету – в декрет, минаючи роботу.

У фірмі невістки Лідії Сергіївни такому повороту подій не дуже зраділи. На її місці сиділа пенсіонерка, яка ледь-ледь погодилася почекати виходу Ганни на роботу.

— Але Аня твердо вирішила, що треба другу дитину залишити, – розводить руками Лідія Сергіївна, – мовляв, вона такого щастя не очікувала вже й не сподівалася.

Та що казати, мати вона чудова.

Онуки в мене доглянуті, розумники, старший читає, малює, грає вже на синтезаторі, малятко взагалі лялечка, а вже як вірші розповідає!

Біда була в тому, що під час другого декрету Ганни на сім’ю буквально почали сипатися різні неприємності.

Спочатку чоловік потрапив в аварію і кілька місяців не працював.

Лікарняні платили, але вони були суттєво меншими за зарплату. Потім подружжя залило сусідів знизу і треба було відшкодовувати збитки.

— А ще ж іпотека, та дітей двоє, – перераховує Лідія Сергіївна, – всі накопичення в квартиру вклали, тільки толку від нього?

На додачу до всього, чоловік Ганни втратив роботу. Нове місце знайшов, але в доходах просів сильно. Та сама «подушка безпеки» невістки розтанула ще в першу половину другого декрету. Словом, виходу Ганни на роботу чекали, рахуючи дні. І насамперед вона ж сама.

— Усе, – говорила, – набридло копійки перераховувати, – я ж не припускала, що поки я з донькою сидітиму, наше матеріальне становище так зміниться, інакше б не наважилася на другу дитину.

— Тобто, – розводить руками Лідія Сергіївна, – Аня явно натякнула, що мій син сім’ю в декреті підвів, не тягне. І йому прикро, і мені. Якби син удома сидів, диван тиснув – інша річ.

А дорікати спочатку в аварії, потім у тому, що від нього не залежало, зовсім не діло.

Поки Ганна сиділа в затяжному декреті, на її прибутковій роботі теж багато чого змінилося. Змінилося начальство, привівши із собою нових людей.

На місці Ганни сиділа родичка одного з нових начальників, природно, Ганні вона не зраділа.

Перші ж кілька тижнів на роботі Аня провела в найсильнішому стресі.

Вона раптом виявила, що більше немає доброзичливо налаштованого до неї керівництва, що тепер колеги готові її підставляти, а начальство дозволяє собі покрикувати на підлеглих, зокрема й на неї.

— А ти думала, що прийдеш і всі будуть з тобою гратися і в рот заглядати? – єхидно відреагувала на одну з реплік Ані та сама дівчина, яку перевели з її декретного місця на посаду простого рядового співробітника, – відсиділа вдома 6 років і приготувалася непильно гребти гроші лопатою, як раніше, не напружуючись?

— Добре хоч про дітей душа не болить, – скаржилася Ганна чоловікові, – і син, і донька в садок ходять, а обидві мами допомагають.

Але я там довго не витримаю, це пекло. Ні, це пекло!

Інтриги, скандали, склоки. Жодна зарплата не варта таких нервів, я весь час там у напрузі, на взводі.

— Син спробував її заспокоїти. Але ж зрозуміло ж, що після 6 років сидіння вдома з дітьми важкувато відразу в’їхати в справи, ритм життя змінився. Але ж усі якось терплять?

І в таких колективах виживають, і місце під сонцем собі вигризають. Адже така зарплата на дорозі не валяється, просто почекати, адаптуватися.

Лідія Сергіївна вважає, що невістка просто встигла забути, що й раніше робочі будні буяли інтригами та нервовими ситуаціями.

І з колишнім начальством часом бувало нерозуміння, і колеги траплялися різні.

Але Аня терпіти не стала.

Пропрацювала після виходу всього півтора місяця і написала (розповідь спеціально для сайту – рідне слово)заяву за власним бажанням на радість тієї дівиці, яка її підміняла.

— Це мої нерви, – заявила Анна домашнім, – мені їх ніякі гроші не окуплять. Моїм дітям потрібна здорова і спокійна мама. Вигризати собі місце під сонцем не збираюся, у мене для цього чоловік є.

Він, коли втратив роботу, нічого не вигризав, влаштувався посередньо і тихо чекав, що дружина почне знову велику зарплату приносити. Тепер я чекати буду.

— Влаштувалася до когось із колишніх своїх начальників, – зітхає Лідія Сергіївна, – підприємство там тільки на старті, зарплату велику їй платити не можуть

. Нервів менше витрачає, зате чоловіка загризла, все пиляє його, що не треба на неї сподіватися.

— Твоя мама мені радила місце під сонцем вигризати, – єхидно каже Ганна з чоловіком, – а де ж твої зуби? У тебе, між іншим, дружина, іпотека і двоє дітей.

Потрібно думати про те, як повернути хоча б той рівень зарплати, який у тебе був, коли я за тебе заміж виходила.

Що думаєте? Ганна має рацію?

КІНЕЦЬ.