Віта стояла на порозі, міцно тримаючи Олега за руку. В її очах був страх, а ноги трусилися.

– Мамо, це моя дівчина. Віта, – сказав Олег, повернувшись із чергового відрядження.

Його не було два тижні, а додому хлопець повернувся не один.

Олег з батьками жив у двокімнатній квартирі. Отож на ніч Віта залишилася спати в кімнаті Олега, а він ліг на кухні.

– Де ти її знайшов? – поцікавилася мама. – Вся молодь зараз у яскравому одязі та з пірсингом у брові.

– Мамо, мені пощастило.

Я познайомився з Вітою у гуртожитку, куди мене поселили. Вона виросла в дитячому будинку.

Наступного дня зранку до Василини Петрівни прийшла сестра.

– А молоді твої де?

– Пішли в РАЦС, подавати заяву.

– Твій Олег ще зовсім юний.

Та й для чого йому ця сирота на голову?

Можете тепер ховати всі цінні речі, а то хто знає, що їй в голові.

– Що ти таке говориш? – крикнула Василина Петрівна.

– Я теж з дитячого будинку. Хочеш сказати, я виріс не таким, як інші? – став на захист дівчини тато Олега.

– Чекай, чекай. Ще гени її дадуть про себе знати, – далі продовжувала сестра.

– Не смій так говорити про Віту! – крикнув чоловік.

Василина Петрівна та Віталій Володимирович вважали, що їх син сам має право приймати рішення.

Тому вони не втручалися в його життя. Діти вирішили перший час пожити з батьками, а після планували жити окремо.

Насправді з Віти була нікудишня господиня.

Василина Петрівна не раз хотіла зірватись, але Віталій Володимирович завжди ставав на захист дівчини.

Згодом Олег повідомив, що Віта планує вступати до вишу на філологічний факультет. Виходило, забезпечуватиме сім’ю він один. Звісно, Василина Петрівна не була в захваті від цієї ідеї. Але вона не могла заперечити. Та й вважала, що без диплома в наш час нікуди.

Згодом молоді з’їхали на окрему квартиру. Віта почала підпрацьовувати вчителькою на пів ставки.

Василині Петрівні було шкода сина. Вона пропонувала молодим ще певний час пожити з ними. А ось Віталій Володимирович з повагою поставився до рішення сина з невісткою.

Якось сестра Василини Петрівни принесла дві сковорідки.

– Дивись, що в мене є. Хочеш, одну тобі продам. Подаруєш своїм дітям. Зараз майже в кожного матеріальні негаразди, а в них тим більше.

– Знаєш, мої діти чудово справляються. Віта вчиться, встигає прибрати в домі та приготувати їсти.

Василина Петрівна таки подарувала сковорідку невістці. Одразу сказала, як нею користуватися: мішати лише дерев’яною ложкою.

Минув тиждень. Василина Петрівна прийшла до невістки. Віта сиділа на кухні та плакала.

– Котлети згоріли, – схлипувала дівчина, – я помила сковорідку дротиком. Це був ваш подарунок.

– Годі тобі! Припини! – стала заспокоювати дівчину Василина Петрівна.

Олег застав їх обох на підлозі. Спочатку він хотів щось сказати, а потім махнув рукою, мовляв, двоє розберуться.

Відтоді минуло вісімнадцять років. Віта стала заступницею директора.

За цей час невістка стала для Василини Петрівни рідною донькою, а от її сестра все життя заздрила їм.

Хіба важливо, де виховувалася людина, якщо вона щира та добродушна?

КІНЕЦЬ.