Я росла без мами, адже під час пологів лікарі мене врятували, а мою маму, на жаль, ні.

Мій тато також відмовився від мене, він навіть не хотів побачити мене, тому з пологового відділення мене забирала моя бабуся. Вона виховувала мене та замінила батьків. Де мій тато я не знала, я його бачила тільки на фотографіях разом з моєю мамою.

Отож бабуся вже була не молода, але ще працювала, і тому доки я була немовлям за мною доглядала няня. Коли бабуся приходила додому пізно ввечері вона сама мене няньчила.

Я її дуже любила.

Вона завжди була доброю до мене та любила гратися. Я цілком довіряла та відчувала, що вона мене розуміє, і навчала мене багато чому. Я ніколи не соромилась запитати пораду або ж зізнатися в скоєному чомусь поганому.

Я не уявляю де б і з ким я була як би не моя бабуся.

Вона мене виховувала хорошою людиною, я старалась гарно навчатися, таким чином дякуючи їй. Мене завжди хвалили за досягнення вчителі, а бабуся пишалась моїми досягненнями. В школі я вподобала медицину. Я почала звертати свою увагу на відповідну літературу та переглядала багато передач пов’язаних з медициною. А ще моя бабуся завжди намагалася дати мені все найкраще і навіть організувала зустріч з дуже видатним лікарем. Отже, після закінчення школи я твердо знала, що буду вступати до медичного училища.

Роки навчання пройшли швидко, я була старанною ученицею та завжди відвідувала всі заняття. Коли в мене була вільна хвилинка я йшла до бібліотеки аби ще більше вивчити матеріалу. За гарні старання та хороші знання я склала швидше всіх екзамени, а практикувалась тільки в найкращій лікарні. Бабуся дуже хотіла аби я продовжувала навчання та вступила в аспірантуру. Я не стала сперечатися, бо мені дуже подобалося навчання.

Бабуся взяла кредuт та оплатила аспірантуру. Нарешті я закінчила навчання. Омріяний диплом. Тепер я хірург.

З робою не було складнощів, адже хірургів дуже цінують. Всі операції проведені мною були успішні. Працювала я вже 7 років в лікарні. Пацієнти дуже задоволені моєю роботою, та і я також собою пишаюсь. З часом мої досягнення дали мені можливість поїхати на лекцію до США. Я відвідала за кордоном багато міст, де виступала зі своєю роботою.

Пройшло трохи часу і мені надійшла пропозиція переїхати за кордон, там вже мене очікувала робота в приватній клініці.

Я порадилась з бабусею, і ми вирішили, що потрібно їхати, адже це такий шанс!

У США я багато виступала на семінарах, там я і зустріла свого чоловіка Ендрю. Він як і я лікар. Ми почали зустрічатися. Потім він зробив мені пропозицію і ми одружились.

Я ніколи не забувала про свою стареньку бабусю.

Ми з чоловіком часто літали в гості. Я неодноразово просила бабусю поїхати жити за кордон разом з нами, ми маємо просторий будинок та були б дуже раді бачити в ньому бабусю, але вона завжди відмовлялась. Говорила, що не хоче відійти на той світ не в себе дома.

Але я бачила, що вона дуже рада за мене.

Але невже все буває так добре? На жаль, ні. Якось у мене задзвонив телефон, це був мій рідний батько. Так саме він, я його ніколи не бачила. Він привітав з одруженням та почав плакати як йому самому тяжко.

Я запитала чи можу я якимось чином йому допомогти й він відповіді, що йому потрібні мої гроші

“Твій чоловік багатий, я це знаю. Ти проживаєш, як у казці, навколо тебе багато грошей та прислуги. Ти відхопила собі ласий кусник. Невже ти не зможеш допомогти рідному батьку?” Я відразу закінчила розмову та більше не підіймала від нього слухавку.
Я так довго і старанно йшла до своєї цілі й підтримувала та допомагала мені тільки моя бабуся.

Тому я вважаю, що вона єдина рідна мені людина.

КІНЕЦЬ.