– Тут є вісім тисяч, а ще додам з тих, що відклала в минулому році, і вистачить, щоб віддати Петру те, що обіцяла, – я перераховувала гроші, а в голові вже крутила бізнес-план. Все сходилося – 10 тисяч я віддам Петру, і ще залишиться мені 5, щоб почати власну справу.

Я вирішила закінчувати з заробітками, бо вічною заробітчакою я бути не хочу, до того ж, і привід гарний є – Петро мене заміж покликав, хоче щоб я переїжджала до нього і ми жили разом.

Про свої плани я ще нікому не говорила, не знаю як це сприйме моя доросла дочка і внуки, адже мені 60 років. Але ж на цьому життя не закінчується, навпаки, все тільки починається.

З Петром у мене непроста історія, яка триває вже багато років. Ми з ним мало не одружилися ще 20 років тому, перед тим як я в Італію поїхала, але тоді він кудись зник, потім до мене дійшли слухи, що у нього десь інша з’явилася, а у мене з’явилася можливість поїхати на заробітки, і я нею скористалася.

Я давно вдова. Дочку свою, можна сказати, виростила я сама. Марійка моя, як і я в свій час, рано вийшла заміж, так що в 41 рік, коли я їхала в Італію, я була вже бабусею.

Оскільки з Петром у мене не склалося, а зустрічалися ми майже три роки, я була в розпачі, тому і вирішила поїхати кудись світ за очі, щоб і подалі від спогадів, і грошей щоб заробити.

Дочка вже була заміжньою, я її без проблем на зятя залишила, а сама подалася у світи гроші заробляти.

За 20 років я купила дочці двокімнатну квартиру, обставила її за свій рахунок. Потім ще Марійка захотіла машину – з цією справою я теж допомогла. І внукам я ніколи нічого не шкодувала, все що заробляла, я доньці висилала, аби вони не мали ні в чому потреби. Собі я зробила в хаті ремонт, ніяких добудов я вже не зачинала, бо вважала, що мені вистачить того, що я маю.

Але два роки тому все змінилося, я знову зустріла Петра. Вірніше, він сам мене знайшов, коли від спільних знайомих почув, що я приїхала у відпустку. Петро мені розповів, що давно сам, нікого в нього немає, а мене забути не може.

Запросив мене до себе в гості, я погодилася. Поїхала подивилася, як він обжився у сусідньому селі. Треба сказати, що я була вражена, Петро – справжній господар, сам збудував великий будинок, але він ще не закінчений, бо на все треба великі гроші.

З того часу ми знову почали зустрічатися, але я повернулася ще на роботу в Італію. Проте тепер я уже гроші доньці не віддавала, а собі відкладала.

Марійка спочатку дуже нервувала, злилася, не говорила до мене, але в підсумку змирилася. Я продовжувала висилати їй продукти і одяг, а також час від часу давала по 200 євро, а решту все собі складала.

Коли Петро зробив мені пропозицію, він попросив у мене 10 тисяч євро, ці гроші йому потрібні для того, щоб доробити ремонт у всьому будинку і щоб там ми могли спокійно жити.

Пропозиція Петра мені сподобалася, у нас все серйозно, і я погодилася. Але в мене ще було кілька тисяч євро приховано для реалізації свого бізнес-плану. Треба ж мені буде вдома якось гроші заробляти, і я вирішила відкрити піцерію. В Італії я навчилася робити піцу, а село в Петра курортне, тут точно ця справа піде на ура.

Сиджу я вдома рахую гроші, все прописую, і тут у мене на порозі зявилася Марічка. Донька не попереджала, що прийде, вигляд у неї був стурбований.

– Мамо, у тебе є 15 тисяч? – питає.

– Є, – кажу. Сказати неправду я не могла, бо всі гроші стояли на столі, я їх якраз рахувала.

– Ти памʼятаєш Оксану, мою подругу? Так от, вона заміж за кордоном виходить, а свою квартиру терміново продає. Всього за 25 тисяч євро як для мене. Мені вона першій запропонувала, але гроші потрібні вже. Я з нею домовилася, що 15 тисяч даю зараз, а решту по тисячі щомісяця ти будеш відразу їй відправляти.

Я присіла, слухаючи свою дочку. Вона все вирішила без мене, і у неї навіть сумнівів не було, що я можу їй відмовити.

Тоді я вже була змушена зізнатися і в своїх планах, сказати і про те, що я не планую більше їхати на заробітки, і про те, що я заміж виходжу, і про те, що ці гроші я пообіцяла віддати Петру.

Треба було бачити очі моєї дочки, вона не могла повірити, що я можу так вчинити.

Марійка наполягає на тому, що цю квартиру треба брати, бо пропозиція аж надто вигідна, а у неї двоє дітей, комусь та й пригодиться, а поки що туди можна квартирантів впустити.

Я і сама бачу, що непоганий варіант, але ж я вже з Петром про все домовилася. До того ж, цими 15 тисячами не обійдеться, мені доведеться ще їхати в Італію на рік, а я не впевнена, чи Петро захоче мене ще аж так довго чекати.

Що мені робити, я не знаю. Кого вибрати – дочку чи Петра?

Джерело