– Мамо, ми привеземо до тебе Сашка на вихідні? – злегка, ніяковіючи, запитала Наталя.

Вона помітно нервувала, бо розуміла, що вони з Гришею вже зловживають добротою матері.

– Звичайно, донечко, – кивнула Ольга Борисівна.

Онук часто гостював у бабусі.

Коли Сашенька народився, Ольга Борисівна проводила з ним багато часу. Їй було незручно весь час перебувати в квартирі зятя, тому бабуся забирала малюка до себе.

Іноді вона просто катала хлопчика у візочку, щоб дати дочці можливість відпочити.

Саша ріс на штучному вигодовуванні. Хороша суміш коштувала дорого, тому Ольга Борисівна дуже добре допомагала молодим батькам.

Часом вона переказувала гроші дочці для покупки суміші, але траплялося, що сама робила велике замовлення з доставкою.

Коли Сашенька подорослішав, він все частіше залишався у бабусі надовго.

Ольга Борисівна працювала, але всі свої вихідні вона проводила з улюбленим онуком. Навіть в дитячий садок хлопчик пішов поруч з будинком бабусі.

Жінка зовсім не заперечувала, адже онука вона дуже любила. Та й розуміла, що молодій родині важкувато з малюком. Без допомоги ніяк не обійтися.

Достаток у родині дочки і зятя поступово вирівнювався.

Ось тільки незабаром Наталя вже була при надії вдруге…

Ольга Борисівна подумала, що подружжя поспішило з народженням другої дитини, але вголос своє несхвалення висловлювати не стала.

Як тільки з’явився маленький Антошка, дочка здивувала матір черговим повідомленням про… третю дитинку під серцем.

Ну, а коли з’явилась Віка, в квартирі, де жила молода сім’я, стало зовсім тісно.

І раніше було невесело всім тулитися в двокімнатній квартирі, а тепер стало зовсім нестерпно.

П’ятирічний Саша майже весь час залишався у бабусі. Ольга Борисівна добре ладнала з онуком, а хлопчик навіть засмучувався, коли потрібно було повертатися додому.

Місця для нього там не було, ще й малюки постійно плакали.

– Сашко каже, що хоче жити у тебе, – збентежено сказала Наталя, колихаючи Віку на руках.

– Він і так живе, – посміхнулася мати, втім, без особливого розладу. Вона дуже любила онука.

Саша ріс здоровим, розумним, вихованим хлопчиком. Він любив своїх батьків, добре ставився до молодших брата і сестри, а бабусю просто обожнював.

Хлопчик був хорошим помічником. Ольга Борисівна багато чого навчила онука. У вісім років він уже вправно пік млинці, смажив м’ясо і навіть міг зварити легкий суп.

А ось з молодшими онуками у бабусі такого чудового контакту не було.

Вона тепло ставилася до Віки і Антона, але діти росли розпещеними і не дуже вихованими.

Варто було бабусі прийти до них в гості, як вони, розштовхуючи один одного, лізли в її сумки. Знаходячи щось цікаве або смачненьке, діти без дозволу витягали гостинці.

А якщо нічого не знаходили, то починали дутися і тупотіти ногами.

– Тихіше, тихіше, не кричіть, – заспокоювала Наталя дітей, коли вони починали обурюватися тим, що бабуся прийшла з порожніми руками, – бабуся вам зараз гроші дасть.

– Які ще гроші? – здивувалася Ольга Борисівна.

Вона часто давала невеликі суми Саші, який, по суті, жив на її утриманні. Іноді підкидала щось і молодшим.

Але слова дочки їй не сподобалися. Це звучало так, ніби бабуся зобов’язана давати дітям гроші.

– Мамо, дай їм по 50 гривень, – махнула рукою Наталя, якій хотілося, щоб діти вже замовкли.

Тоді Ольга Борисівна все ж вчинила так, як сказала дочка. Однак після того випадку жінці все менше подобалося ходити в гості до дочки і онуків.

Втім, їх приходу до себе додому вона теж не раділа. Дітлахи перевертали все навколо. Діти були некеровані – Антон трощив все навколо, а Віка відразу лізла в бабусину косметичку.

На зауваження вони реагували істерикою або образами.

Наталя все більше розуміла, що в двокімнатній квартирі вчотирьох жити тісно. Однак її чоловік Вадим хитав головою зі словами, що поки не готовий вплутуватися в іпотеку.

– Та яка іпотека! – відмахнулася Наталя від слів чоловіка. – Я про інше думаю.

Жінка розповіла чоловікові про те, що у її матері є досить велика сума вкладу. Багато років тому, коли батько пішов у засвіти, вони продали дві його машини, гараж і дачу.

– Ми тоді теж купили машину, пам’ятаєш? – запитала Наталя.

– Так, але сума була не така вже й велика, – заперечив Вадим.

Як виявилося, те саме майно перебувало у спільній власності подружжя. Ольга Борисівна виділила свою подружню частку в усьому майні.

А вже половина підлягала спадкуванню за законом.

Таким чином, у Наталії виявилася одна четверта всіх грошей, а решта залишилася у матері.

– Я тоді образилася на маму, але адвокат сказала, що за законом все правильно, – сказала Наталя.

– Ну твоя мати, знаючи, що у нас така ситуація з житлом, могла б і побільше грошей тобі дати, – похитав головою Вадим, – хоча б просто порівну без будь-якого виділення часток.

– Ось я про це і думаю, – кивнула дружина, – я була впевнена, що вона дасть нам гроші, коли я з Антоном під серцем ходила. Але вона промовчала. Я народила Віку, але вона як і раніше мовчить.

– Навіщо бабусі такі гроші? – обурився Вадим. – Всі батьки допомагають молодим сім’ям. Щось твоя не поспішає з допомогою.

Наталя і Вадим ще довго обговорювали, як несправедлива до них Ольга Борисівна. Адже знає, як родині важко. Чого ж вона тягне з грошима?

Наталя не могла прямо попросити у матері гроші. Втім, вона якось раз запитала, як саме вона збирається розпорядитися сумою.

– Завжди важливо мати подушку безпеки, – відповіла Ольга Борисівна, – може раптово знадобитися сума на здоров’я когось із близьких або вирішення інших проблем.

– Наприклад, житлових, – підказала Наталя.

– У тому числі, так, – погодилася мати, – тому гроші лежать, на них капають відсотки. Прийде час, і я витрачу їх на потрібну справу.

З нетерпінням стала чекати Наталя, коли ж цей самий час «настане».

Вона навіть помріяла, що отримає цю суму на своє тридцятип’ятиріччя. Дата все-таки серйозна.

Яким же було розчарування дочки, коли в конверті від матері вона виявила чотири купюри. Всього 4 000 гривень!

Після того дня народження у відносинах матері і дочки намітилося відчуження.

Втім, Ольга Борисівна не мала уявлення, що сталося з Наталею. Вона й подумати не могла, що подарувала недостатньо.

Час минав, ось і Саша закінчив школу. Він чудово склав екзамени і вибирав ВНЗ серед декількох доступних варіантів.

Хлопець хотів вступати на спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями. Бабуся пишалася онуком і, звичайно, підтримала його вибір.

В кінці літа у Саші був день народження. Йому виповнювалося 18 років. Ольга Борисівна завела розмову про свято для хлопця з дочкою і зятем.

– У нас немає грошей, – знизала плечима Наталя, – можна просто чаю попити з тортиком.

– Я з вас нічого і не прошу, – з посмішкою відповіла Ольга Борисівна, – свято організую я сама.

Запрошуємо вас в улюблене кафе Саші. Там будете тільки ви і двоє його друзів.

Наталя погодилася. Вона, її чоловік і діти дуже любили ходити по кафе, але це було дорого. А тут з’явилася чудова можливість смачно поїсти і повеселитися.

Сашкові в подарунок мати купила футбольний шарфик. Він вболівав за якусь команду, але Наталя не знала, за яку саме. Ось і взяла перший-ліпший.

День народження пройшов дуже весело. Саша був невимовно радий зустрітися з родиною. І шарфику дуже зрадів. Однак в цей день на хлопця чекав неймовірний сюрприз.

Бабуся вручила онукові ключі. Хлопчик з подивом дивився на них, він не знав, від яких вони дверей, і навіщо бабуся дала їх йому саме зараз.

Присутні, затамувавши подих, чекали продовження. Що, ну що це за ключі?

– Це ключі, Сашенька, від твоєї квартири, – з посмішкою відповіла бабуся, – рік тому я купила тобі її, і навіть зробила в ній ремонт.

Хлопець був дуже зворушений, він навіть пустив сльозу, не соромлячись присутніх друзів.

Саша був дуже вдячний бабусі, він просто не знаходив слів, щоб висловити їй свою вдячність.

А ось батьки хлопця зовсім не зраділи. Наталя сиділа із зеленуватим обличчям. Їй було дуже важко стримувати свою злість. Вадим теж сидів, надувшись. Він злився ще й на дружину – вона ж запевнила його, що зможе виманити гроші у матері!

Антон і Віка сиділи з нудьгуючими обличчями. Їм було відверто нецікаво на цьому святі. Бабуся подарувала Сашкові хату – ось щасливець, зможе влаштовувати гулянки з друзями.

Ольга Борисівна раділа тому, що знайшла правильне застосування грошам. А Сашко був просто щасливий, хоча і відчував деяку незручність.

Купаючись у приємних емоціях, вони й не помітили, що Наталя і Вадим сиділи похмуріші за хмару.

Наступного дня Наталя зателефонувала матері і сказала, що їм потрібно зустрітися. Ольга Борисівна сказала, що чекає дочку в гості, і навіть купить тортик до чаю.

– Можна без тортиків, – сказала Наталя і кинула слухавку.

Мати не очікувала, що її дочка посміє звернутися до неї з подібними вимогами. Наталя заявила, що квартиру слід продати, а гроші поділити між усіма онуками.

– Або ж ти можеш цю квартиру віддати мені, – сказала вона.

– Це неможливо, – похитала головою Ольга Борисівна.

Лише в той момент вона почала здогадуватися, що дочка вже давно примірялася до її грошей. Ось, значить, у чому причина їхнього віддалення.

Наталя хотіла отримати ці гроші для вирішення своїх житлових проблем.

– Все можливо, якщо захотіти, – нахабно заявила Наталя, – несправедливо виділяти одного онука.

Ольга Борисівна зітхнула. Вона і сама розуміла, що Саша її улюбленець, а це, ніби як, неправильно.

Ось тільки звинувачувати себе в цьому вона не збиралася. Старшого онука вона ростила, як власного сина з мовчазної згоди його батьків.

Жінка твердо вирішила, що не буде забирати квартиру у старшого онука. Вона ще раз переконалася, що її рішення було абсолютно правильним. Про це спокійно, але абсолютно впевнено і сказала дочці.

Наталя пішла від матері, грюкнувши дверима. Вона була страшенно розгнівана. На прощання дочка заявила, що не бажає більше знати свою матір.

– Ти мені ніхто, – злобно кинула вона через плече.

Що й казати, Ольга Борисівна була дуже засмучена. Вона навіть поплакала, розуміючи, що сама винна в такому ставленні дочки.

«Це все моє виховання, – з сумом думала жінка, – а значить, мені і нести цей тягар до кінця своїх днів».

І все ж раділа Ольга Борисівна тому, що у неї такий чудовий онук. І що зуміла вона хорошому хлопцю відмінний старт у житті дати.

Ось тільки дізналася бабуся, що Наталя тепер через Сашку почала діяти. На мізки хлопцю капала, що квартирку продати потрібно, а гроші поділити.

Тут вже Ольга Борисівна проявила твердість. Так і сказала вона онукові, що гроші належали їй, а значить розпоряджатися ними тільки вона сама могла.

І якщо вирішила, що квартира Сашина, значить так тому і бути.

– Ніколи не налаштовувала тебе проти батьків, а ось тепер скажу, – вимовила бабуся, – тобі ж місця немає в їхній квартирі. І ніколи не було, навіть коли ти тільки народився.

– Я, бабусю, завжди знав, що молодших вони більше люблять, – зізнався молодий чоловік, – але не сумував через це. Адже у мене завжди була ти.

Ольга Борисівна посміхнулася і обійняла онука. І жартома пальцем пригрозила, щоб він навіть не сміяв думати про продаж квартири.

І Саша пообіцяв, що не буде слухати ні матір, ні батька, якщо вони почнуть подібні розмови.

Так і вийшло. Раз відмовив Саша, два відмовив, батьки і перестали з ним розмовляти. Наостанок, правда, звинуватили в непорядковості і невдячності.

Хлопець не дуже засмутився. Давно вже ці люди стали йому чужими. Та й брат з сестрою не виявляли бажання з ним спілкуватися.

Друзі, яких, до речі, пригощала його бабуся, були набагато ближчими і ріднішими для Саші, ніж Антон і Віка.

Так і вийшло, що Наталя, Вадим і їхні молодші діти більше не хотіли знати Сашу і “його” бабусю.

Наталя пробувала скаржитися іншим родичам на матір. Навіть рідній сестрі матері поплакалася, тітці своїй.

Але та висловила думку всієї родини – Ольга Борисівна була вільна розпоряджатися своїми грошима, як хотіла. А Сашка вона як рідного сина ростила, тому й ближче він їй.

Радував онук бабусю. Не забував її навіть коли одружився, і свої діти з’явилися. А з матір’ю і батьком так і не спілкувався.

Коли у Ольги Борисівни погано було зі здоров’ям, вона склала заповіт, де єдиним спадкоємцем онука вказала.

Жінка незабаром одужала, адже Саша і його дружина доглядали за нею, як за рідною матір’ю.

Однак їй було спокійніше знати, що в разі чого, невдячна дочка не відбере квартиру.

Адже коли Ольга Борисівна захворіла, ні Наталя, ні молодші онуки не прийшли навіть провідати її.