По роботі часто доводиться їздити в інші міста, і поїзд підходить найбільше. Вибираю так, щоб увечері чи вночі сісти, а вранці вже бути на місці.

Дуже набридло, мінятися, полицями. Декілька випадків обурили до глибини душі.

Беру собі лише нижні місця, хочу виспатися у дорозі чи попрацювати на ноуті. В одну з поїздок лягла спати, вставили беруші у вуха та вклалася спати.

На одній зі станцій у купе заходить жінка з дитиною років зо два. Я встаю, щоб підняти полицю, і вона поставила валізу.

Валізу поклали, я поправила ліжко і лягаю. Тут мені заявляє: «Дівчина, ви нам не поступитеся? Я ж з дитиною, вона же маленька».

Я відмовляю, кажу, що кручусь і боюся впасти. Я й справді дуже кручуся вночі, вдома ліжко широке і то я примудряюся до самого краю скотитися, чоловік сміється, що мене ловить.

Дуже сподобався аргумент, що дитина може зламати собі щось, якщо впаде. А я? Якщо я впаду і зламаю собі щось?

Мені відповіли, що я можу не спати вночі. І як можна думати лише про себе? На моє запитання, чому я повинна наражати себе на небезпеку чи терпіти незручності?

Ось реально якщо я впаду, то що, вона мені лікарню чи ліки компенсує? Ні.

Доїхали вони на верхній полиці, і вранці телефоном скаржилася, що не виспалася, що ніхто не поступився місцем. Просто питання: про що думала мати, беручи такі місця?

І добре вдень може я й подумала б, але вночі! У чому проблема доплатити провіднику за потрібні місця?

Чому комфорт своєї дитини вона спробувала повісити на чужу людину? Такі люди мене дуже обурюють, бо вважають, що їхні діти це не тільки їхні, що інші можуть поступитися своїм комфортом.

КІНЕЦЬ.