Є у мене одружений друг. Зайшов я якось до нього, а вдома тільки дружина – пере. Думаю, посиджу, почекаю. Дружина зайнялася своїми справами – витягує все з кишень брудного одягу і закидає в пральну машинку. Добралася до штанів мого друга і застигла.

На світ божий з кишені випало гyмовий зaсіб зaхисту. Коли перший шoк пройшов, почалася істерика – слова і сльози лилися рікою, я дізнався про друга багато нового, благо, в епітетах жінка не соромилася.

Друга не було досить довго, так що встигла настати наступна стадія – заспокоєння і розробка планів помсти. Бажано жoрстоких. Десь на третьому варіанті я почав другу співчувати і зрозумів, що його треба якось рятувати.

І тут приходить сам «винуватець», ні сном, ні духом не відаючи, яка доля йому уготована.

Вітається зі мною (я нагадую, що збиралися поїхати в магазин), цілує дружину (вона стійко тримається заради майбутньої помсти і посміхається), йде в спальню, щоб переодягнутися. Дружина всім своїм виглядом показує мені, що буде, якщо я поділюся її планами.

Але я все ж розповів йому нишком про те, що трапилося. Він задумався, але вийшли ми до машини, як ні в чому не бувало.

Сіли (дружина з нами поїхала). А машина у друга – досягнення вітчизняного автопрому, «Лада», випуску початку 2000-х. Так ось, пробує він завести це диво – ні в яку.

Він починає лaяти руки тих, хто зробив таку «консервну банку», дістає з бардачка брата-близнюка того виробу, що знайшла дружина (у неї відвисла щелепа), відкриває його (у дружини очі «по п’ять копійок»).

Друг вилазить з машини, відкриває капот, щось там робить з цієї штуковиною (може, прилаштував кудись), сідає назад і легко, з першого разу запускає двигун. Рушає з місця, примовляючи: «І як би я без нього обходився? Незамінна річ в господарстві!»

Навіть я очі витріщив, а що говорити про його дружину! Такого виразу обличчя я більше ніколи не бачив.

КІНЕЦЬ.