Ми з Юрком одружені 5 років вже. Я мама двох дітей. Чоловіка свого я щиро кохаю, але іноді він мене засмучує дуже.

Справа в тому, що у нього дуже велика та дружна сім’я. На кожне свято вони збираються разом, великою родиною, серед яких як мінімум 5 дітей, це ще якщо приходять не всі відразу.

Звісно, зовсім не важко уявити собі, який галас та гам панує на цих застіллях і ці родинні зустрічі.

Я, скажу правду, дуже поважаю сім’ю Юрка і їх родинні традиції та звички, але до таких посиденьок ставлюся не дуже добре: по-перше в такій великій компанії я почуваюся некомфортно зовсім, адже ці люди нерідні мені і мені важко сприймати усіх їх відразу, а по-друге – я банально не знаю, про що можна спілкуватися з його родичами, у нас нічого спільного немає, ми зовсім різні люди і мені важко знайти до кожного підхід.

Мені зовсім не приємно сидіти серед усіх цих людей, які голосно спілкуються та іноді співають за столом пісні.

Найчастіше виходить так, що всі присутні на святі люди гарно собі веселяться, а я тихо сиджу в кутку, приношу та відношу тарілки, дорізала салати, підсипаю різні страви, мию посуд та дивлюся за своїми і чужими дітьми.

Для мене такі заходи – справжні великі незручності, я на них не відпочиваю, а працюю кухарем, аніматором та прибиральницею. Я одна там почуваю себе так незручно. Мені, особливо, й немає з ким поговорити, крім банальних фраз, тому відразу стаю до роботи, щоб хоч свекрусі допомогти.

Зате чоловіка мого Юрка все влаштовує абсолютно. Він веселиться разом з усіма, не звертаючи увагу ні на мене, ні на наших дітей.

Чоловік постійно тягне нас до своїх мами й тата на кожне свято, без винятку, і я не знаю, як його відучити від цього, він вважає, що щоб не сталося, а всі мають бути в його батьків.

Юрко просто вважає, що я маю радіти та добре себе почувати з його рідними.

Я сто разів пропонувала йому йти на сімейне свято без мене, але його це не влаштовує зовсім. Для чоловіка це питання принципу – щоб вся сім’я в святковий день зібралася за одним столом.

При цьому Юрко не враховує ні моєї думка, ні те, що у мене теж є свої родичі, з якими ми теж могли б провести час. Для Юрка чомусь важливі тільки традиції його сім’ї. Про мою родину він забув вже давно, як і про те, що в мене теж є свої мама й тато.

Без мене він відмовляється відвідувати застілля своїх родичів, не хоче їхати один до тата з мамою. Каже, що якщо він прийде один, то все вирішать що ми з ним посперечалися, адже усі з сім’ями приходять завжди.

Я вже й пропонувала хоча б дітей залишати з нянею вдома, щоб я змогла хоч трохи відпочити разом з усіма, але так він теж не хоче: на святі завжди присутні їх двоюрідні братик і сестричка, з якими вони повинні гратися, щоб усі діти були радісними.

Всі ці зустрічі у великому родинному колі почалися незадовго до весілля, і тривають вже багато років.

Зараз просто хочеться вже якось провчити чоловіка, щоб він перестав мене з дітьми водити до своїх родичів щосвята: прийти на їх сімейне свято, і перекласти всі обов’язки на нього, але він навряд чи стане щось робити.

Я просто думала прийти та сісти просто та сидіти, от нічого зовсім не робити.

Мені дуже хочеться, щоб хоча б частина свят ми проводили у себе вдома, вчотирьох: я, чоловік та наші діти. Я мрію хоч раз спокійно посидіти та відпочити, і зустріти Новий рік в затишній для себе атмосфері: покликати в гості друзів або свою сестру, і відсвяткувати гарним, тихим застіллям.

Хочу хоч трохи більше свят проводити зі своїми батьками. Як мені вмовити чоловіка, щоб він полюбив і мою сім’ю? Чи просто відвернутися від його родини і все, як він відвернувся від моєї?

Джерело