Щоб там не було і як би там не склалося, але щороку до нас на день народження мого чоловіка приходить вся його родина.

Так, вони приносять якісь подарунки, щиро вітають, але сидять у нас до ранку, потім частина гостей йде, інші, в кого менше справ своїх, трохи відпочивають, а потім знову сидять до вечора, якщо це вихідний день.

А є ще родичі, які живуть далеко, то можуть ще й переночувати, мені ще потім їм сніданок готуй, проводжай, дай щось в дорогу.

Це суцільне готування і гори посуду мені за ці дні так набридають, що я не відчуваю того святата.

Через родину ми з чоловіком дуже втомлюємося в цей день.

Загалом це нас дуже втомлює, а особливо мене, адже я тільки й роблю, що за два дні до того готую і два дні після того прибираю.

Виходить, що це свято перетворюється для мене на день, про який я навіть думати не хочу.

Останні декілька років ми навіть перестали запрошувати усю цю родину до себе, в надії, що зможемо тихо й спокійно відсвяткувати вдома вдвох.

Та родина сама приходить уся, говорять, що це вже по старій традиції так.

А цього року ми подзвонили усім і сказали, що нас не буде вдома, щоб гості не йшли.

Пояснили, що святкового настрою зовсім немає, на душі важко останнім часом, тому організовувати святкування ми не будемо і запрошувати абсолютно нікого не плануємо в цей день.

Усім сказали, що просто сім’єю хочемо побути в цей день.

Та моя свекруха відразу образилася на нас.

Вона відразу сказала невже вона не може бути з сином поруч у його день народження, адже це і її свято, адже він її рідна дитина.

Вона заплакала і я, щоб її заспокоїти, сказала, що її ми будемо чекати, якщо вона вже так хоче, адже вона рідна мати.

Тоді свекруха сказала, що візьме з собою доньку з сім’єю, рідну сестру і брата свого чоловіка, адже вони з дружиною зараз гостюють у них.

Загалом на день народження чоловіка у нас знову була повна квартира гостей, хотіли ми того чи ні.

Родичі телефонували йому, вітали з днем народження, а як дізналися, що ми вдома, то всі стали з’їжджатися до нас.

Знову ні про яке святкування для нас і мови не було, лише одні турботи, готування і прибирання.

Я вже не знаю чи взагалі можна щось зробити, щоб родина чоловіка більше не приходила до нас.

Ня як відучити родину ходити постійно в гості до нас?

КІНЕЦЬ.