Десь вже майже більше місяця у мене важко на душі, і навіть не знаю, як поставитися до цієї ситуації.

З моїм чоловіком Миколою ми познайомилися більше року тому, відразу після його розлучення.

Нас з ним познайомили, можна сказати, спеціально – звели, щоб ми змогли створити свою пару, адже ми обоє досить довго були самі і наша доля складалася не дуже добре.

Спочатку ми з Миколою були просто друзями, багато спілкувалися, часто зустрічалисяпоки щиро не закохалися.

Я знала, що Микола вже був одружений, у нього двоє синів, зараз їм 7 і 4 роки, тому якось особливо ніяких планів не мала.

2022 рік Андрій пішов відзначати з родиною. Ми хоч і почали тоді зустрічатися, але поки так, без серйозних планів на наше спільне майбутнє.

Мені було, тоді якось байдуже, тим більше я планувала зустріч свята з подругами в нічному клубі. А він мені говорив: «Не подумай, нічого особистого, просто в клуб я не хочу йти, зрозуміло, а там у мене сини і мої батьки – вони до них теж приходять відзначати Новий рік. А з дружиною у мене вже давно ніяких почуттів, тому не хвилюйся, все добре!»

Так, я знаю, причина їх розлучення була банальна: не зійшлися характерами через деякий час, в багатьох сім’ях таке буває.

Я запитала: «Ви прожили більше 8 років в шлюбі, як можна було не помітити, що у вас такі зовсім характери різні? Ще й двох дітей маєте в шлюбі!»

Микола пояснив мені все дуже просто, що на початку кар’єри він був майже весь час в роз’їздах, тому що треба було годувати сім’ю, вести бізнес.

А коли чоловік вже осів у будинку (молодшому було трохи більше рочку), зрозумів, що з дружиною вони зовсім різні люди, мають зовсім різні інтереси, важко жити пліч-о-пліч кожен день: і їй і йому.

Нарізно набагато легше, та й любові вже, начебто, немає між ними. Пожили вони удвох ще трохи і розлучилися цивілізовано, залишившись хорошими друзями і в нормальних людських стосунках.

Спочатку мені це зовсім не дуже подобалося. Та й хто я Миколі була?

Ми одружилися тільки в кінці лютого, навіть якось спонтанно це було. Якось цінності тоді зовсім змінилися, зрозуміли, що найголовніше, щоб рідна людина була поряд: «Давай одружимося?» – “А давай!”

Розписалися, стали жити у мене.

Хоч моя квартирка невелика, але ми плануємо купити більшу, а свою квартиру він тій родині віддав.

Іноді Микола бере на прогулянку хлопчиків, або до нас додому призводить – мені це теж не набридало. Тим більше, вони до мене добре ставляться. Ласкаві і виховані, вони мені подобаються.

Але потім протягом року мені все це зовсім перестало подобатися те, що не стосувалося дітей, зрозуміло.

То Микола телефонує при мені своїй колишній дружині порадитися про щось або просто запитати як справи. То він забігає до них на обід, якщо я не встигла приготувати щось поїсти. То йому треба кудись їх відвезти, і він може з’явитися пізно додому.

Звичайно, я почала ревнувати. Тим більше я ту дружину пару раз бачила – так, гарненька така вона, модно одягнена і доглянута.

На мене так вона подивилася, трохи зверхньо – мовляв, я їй не суперниця, не заважаю їй зовсім.

Я стала постійно говорити своєму чоловікові Миколі, що мені це неприємно, але так – спокійно йому про це казала.

Кажу: «З дітьми зустрічайся, але врахуй: твоя дружина – це я: зі мною радься, а поїсти, в разі чого, ти і в кафе можеш».

Микола мій мені відразу: «Та як ти можеш таке говорити? Вона просто хороша людина, як друг мені і все!»

Але мені байдуже, що вона хороша людина, і ніякий вона йому не друг, а колишня дружина, з якою він жив чимало часу і діти в них є. Я йому це сказала, тільки в м’якій формі. Ну ми якось швидко і помирилися.

Але остання новина стала справжньою несподіванкою для мене.

Микола каже: «Кохана, ти що на Новий рік плануєш? Сходи з дівчатами в нічний клуб, відпочинь як слід. А я піду до дітей зустрічати свято. Там у нас все ж щорічна традиція – іграшки під ялинкою, та й мої батьки завжди тільки туди приїжджають. Кохана, зрозумій, це не обговорюється! Ти що, сердишся? Але ж це все заради дітей».

Я засмутилася. Що заважає приїхати до них 1-го січня? А батьків до нас запросити в новорічну ніч, вони були у нас на весіллі і добре до мене ставляться. Чого заради до колишньої дружини йти туди? Звичайно, ми в тоді посперечалися.

Чоловік поїхав до дітей. Але мені не хотілося зустрічатися з подругами, не було настрою для свята, я залишилася вдома сама.

Микола прийшов вранці, приніс мені квіти і подарунки, просив зрозуміти його. Але після того у мені щось змінилося.

Вже декілька днів минуло, а в мене якийсь тягар на душі. Я не знаю, чи варто жити з таким чоловіком, який отак легко може піти?

КІНЕЦЬ.