Дві невістки однієї свекрухи.

Тітка Валя, на прізвисько «Змія» свою невістку люто зненавиділа з першого ж дня. Ну, Свєтка і справді красою не відрізнялася особливою: ніс гачкуватий, веснянкувата, ростом не вдалася …

І потім, Васька її вже при надії привіз після армії, та й виховувалася вона в дитбудинку, вищої освіти не мала … в загальному … «Нищебродка» – такий був вердикт свекрухи.

«Не пара вона моєму Васьці!» Ну і почала її поступово зводити. Ніколи її майже не допускала до готування на кухні, зате обзивала її ледаркою і лежнем. До прибирання її теж не допускала практично, а потім говорила, що у неї «руки не з того місця, що навіть прибрати не вміє».

Їсти за стіл її не запрошувала, і коли Світлана сідала без запрошення, свекруха робила бридливу гримасу і говорила: “Ось жеш Бог обдарував нахлібницею, ну треба ж а! Пощастило, так пощастило!»

Свєтка намагалася на рожен не лізти і намагалася весь свій час проводити або в городі або на роботі. Сусіди Світлану шкодували, а Васька, чоловік Світлани, спочатку начебто захищав її від своєї матері, а потім плюнув, все одно нічого не неї не діяло.

А свекруха ще більше знахабніла. Коли Світлана занедужала, і себе не дуже добре почувала, лежала, свекруха зуділа: “Ось жеш ніяка холера її не візьме, інші он здиxають від xвороб, а цій хоч би хни! Нав’язалась теж мені на голову!»

Ну і накаркала, зміюка. В один сонячний день, Свєтка йшла з роботи, а водій не помітив жінку, що  переходила через дорогу. Світлани не стало, її тихенько забули. А Васька наш, нову дружину собі вже через місяці два притягнув.

Цього разу вона свекрусі до душі лягла – і красива, і при хорошій посаді, і сім’я небідна. Молода господиня відразу показала, «хто в домі господар» і дала зрозуміти, що ні під чию дудку вона танцювати не збирається. Відтепер Васька у неї був «мій песик», а свекруха «стара калоша».

Сусіди зловтішалися, «Так їм, по заслузі! Це їм не Свєтка, миттю всіх вишикує! Особливо цю зміюку підколодну!». Ну а що, недарма в народі кажуть:« Перша дружина від Бога, друга від чорта, а третя – від людей …»

Коли прийшов час молодим заводити дітей, виявилося, що нова дружина безплідна і її це ще більше розлютило. Вона буквально з ланцюга зірвалася, на всіх кричала, а більше всіх діставалося свекрусі, як господині будинку.

Незабаром свекруха не витримала цього пекельного життя під одним дахом з молодими і вирішила відселитися від них. Викупила якийсь напівзруйнований дім на околиці села і заселилася в нього. Перший час раділа, сама собі господиня, ніхто їй не указ …

Але дуже скоро зрозуміла, що таке жити одній, нікому допомогти по господарству, нікому склянку води піднести, коли зле зі здоров’ям. І вже в 72 роки вона сильно здала, стала зовсім слабкою і безпорадною.

Через кілька років вона так і відійшла тихесенько в своїй старій, як вона сама, хаті. І ніхто навіть про це в селі відразу не дізнався, жила на відшибі, нікого до себе ніколи не запрошувала. Скільки вона пролежала там, поки її не виявили … .ніхто не знає.

КІНЕЦЬ.