Зараз 53 роки, але в старенькі бабусі я себе ще зовсім не хочу навіть записувати, і таке відчуття, що ніколи не запишу. Я маю сина, він одружений, 28 років зараз йому, є онук 6 років та дочка студентка.

Син мій не потребує ніякої фінансової допомоги, дякувати долі, він людина самостійна в цьому плані, але я часто беру до себе онука, щоб молоді побільше відпочивали, а своїй доньці-студентці ми з чоловіком постійно надсилаємо гроші, щоб їй там хоч трішки легше жилося, хоч вона і нічого в нас не просить. Зате у мене серце за Оксану спокійне.

А ще щороку влітку я беру путівку не на моря, як усі знайомі мої, а їду до своєї недужої рідної сестри, вона живе з нашим стареньким татом в їх сільський будиночок, щоб допомагати з городом і господарством, та й грошей їм теж даємо при потребі, як маємо можливість. У мене дуже добрий чоловік, він все розуміє і готовий допомогти моїм рідним.

А ще в село свого онука беру. Я – затребувана бабуся і мама, я потрібна рідним, я їх люблю, і вони відповідають мені взаємністю. Нехай скільки хочуть, стільки і експлуатують.

Але мене дивують багато моїх однолітків. Для деяких, таке враження, що наш вік – це щось вкрай старече і всі їм щось винні! Причому допомогти своїм дітям, які лише одружуються, встають самі на ноги та мають маленьких діток, вони навіть не думають!

Подругу маю одну, вона зовсім повна протилежність мені. Тамара постійно скаржиться, що в неї все болить, що вона часу немає і сама сподівається на те, що діти будуть її шкодувати. Вона переконана, що діти вже дорослі і самостійні і самі мають допомагати їй.

Більше того, подруга ще й в сина свого гроші просить постійно, адже на пенсії давно. Каже, що їй байдуже скільки син заробляє, головне, щоб він їй допомагав, адже їй потрібно дбати про своє здоров’я.

Якщо вона буде здоровою, то і йому буде житися легше, адже не потрібно буде доглядати її. А як вона зляже, то й йому недобре буде. Тому Тамара і добре харчується і відпочиває.

Подруга мені часто каже, що я нерозумна якась, що весь свій час і гроші останні дітям віддаю, адже скоро сама нічого не зможу робити і їм доведеться доглядати за мною. А діти доглядати за батьками похилого віку не хочуть, тому почнуться суперечки в нашій сім’ї через це.

Тамара каже, щоб я була розумна і дбала зараз лише про себе, забула про дітей, так краще для всіх буде.

Але хіба це правильно? Що мені потрібно залишити тата свого на сестру і дітям не допомагати, а лише про себе дбати, щоб не бути для них потім тягарем.

Ну невже правильно це?

Джерело