Так вийшло, що десь три роки тому я познайомився з однією досить хорошою жінкою. Зазначу вам відразу, що ми з нею вже далеко немолоді люди, якщо так можна сказати в наш час. Мені зараз 68 років, а Галині 54.

Я розумію, що вік у мене вже далеко не той, і багато людей можуть мене не зрозуміти, засуджувати за те, що я пишу зараз сюди, ділюся усім, але все ж я хотів би розповісти про свою досить таки пізню долю, порадитися і вирішити свою проблему, яка здається мені досить таки суттєвою на сьогоднішній день.

Вийшло так, що у своєму житті я одружений був всього один раз, це було багато років тому. Зі своєю дружиною ми вже давно розлучилися, я самотній давно, у нас є двоє досить дорослих дітей, які вже давно самостійні і окремо живуть.

Я вже давно змирився зі своїм самотнім життям і більше не намагався знайти другу половинку, прийняв те, що приготувала для мене моя доля, звик жити один та сподіватися лише на себе одного.

Та й вік уже не той, щоб вірити в щире кохання, гарні обіцянки і ходити на побачення з квітами та коробкою цукерок, зараз думки зовсім про і інше і цінності інші, ніж в молоді роки життя.

Одного року я влітку відпочивав в санаторії та познайомився там з досить таки симпатичною і приємною жіночкою.

Галина працює в шкільній їдальні, вона спокійна жінка, сором’язлива та доброї вдачі людина, якась така легка в спілкуванні, не заздрісна і не любить осуджувати інших людей.

Галина досить таки симпатична і щира, таких жінок я давно не зустрічав, мені з нею було цікаво спілкуватися та проводити час. Я не зустрічав ніколи такої жінки, від неї віяло якимись добром та світлом, з цією людиною просто хочеться бути поряд, спілкуватися, разом проводити час, у неї багато позитиву.

Загалом, після довгих років самотнього життя, я зрозумів, що саме ця людина може зробити мене щасливим, а я готовий робити все, щоб зробити щасливою її.

Коли ми повернулися з санаторію додому, то не припиняли спілкування, дуже часто телефонували одне одному, зустрічалися. А через місяць ми вирішили жити разом, адже зрозуміли, що дуже підходимо за характером одне одному, скучили одне за одним за цей час, коли не бачилися з нею.

Але вся справа в тому, що до цього я жив у своєї тітки, у неї була квартира, оскільки я не ділив нашу спільну квартиру  з своєю першою дружиною, а залишив її своїм дітям. Тому свого житла у мене немає і досі.

Ми з Галиною щиро поговорили, вона знала мою ситуацію, але відразу сказала, що це не проблема, адже у неї є своє власне житло, вона запропонувала жити в її квартирі.

Я давно не відчував себе таким щасливим. Нарешті зустрів людину, яка розуміла мене і була рідною по духу, вона була готова поділитися зі мною всім, що мала сама. Я тепер знав, що спокійно можу розділити з нею свою старість і робитиму все, щоб вона була щасливою поруч зі мною.

Та наше щастя тривало не довго. Через тиждень нашого спільного життя до Марії прийшли її доньки, вони дізналися, що вона живе разом зі мною. Її діти стали просити, щоб я покинув її квартиру і повернувся жити до себе.

Галина вже сама спробувала пояснити, що це її життя, а вона доросла людина і сама знає, що для неї краще і не хоче, щоб діти її диктували свої правила. Але доньки тоді відразу сказали, що мені потрібна лише її квартира, вони не вірять в мої щирі наміри, адже, якщо я хороший чоловік, то маю в своє житло привести свою дружину.

А якщо я в своєму віці не маю власного даху над головою, то щось тут недобре, мені потрібно лише десь жити. Мені було дуже неприємно від їх слів.

Як довести рідним людям Галини, що мені байдуже до того житла, я щиро кохаю її. Але доньки були категоричні, вони сказали матері, якщо вона обере мене, то про них може забути і не розраховувати на їх допомогу у старості, вони відвернуться від неї.

Зараз я не знаю, як мені бути, адже мені шкода Галину, і я не хочу, щоб вона робила вибір між мною та своїми дітьми. Це для неї буде дуже непросто. Що мені потрібно зробити, щоб вона була щасливою зі мною і не зіпсувала стосунки зі своїми дітьми? Зараз заробітки невеликі, на оренду власного житла мені заробити не просто в наші дні.

Джерело